Якщо ракетний крейсер “Адмирал Нахимов” повернуть до лав флоту у 2026 році, то РФ нарешті досягне того, що США втілили в життя ще 4 десятиліття тому з USS Bunker Hill
Для РФ модернізований “Адмирал Нахимов” – великий атомний ракетний крейсер “Адмирал Нахимов”, який завершив початковий етап морських випробувань, ймовірніше стане судном для парадів та кадрів пропагандистського телебачення, а не справжньою бойовою одиницею. І цей задум, який експерти вже назвали пихатою демонстрацією, дуже чітко показує хронічне відставання РФ.
І воно почалося не тепер, не майже 2 десятиліття тому, коли “Адмирал Нахимов” у 1997 році прибув на ремонт, який перетворився на цю модернізацію з установкою 80 універсальних пускових шахт. А набагато раніше.
Для цього слід повернутися ще у 1964 рік, коли у тогочасному Ленінграді на “Северное ПКБ”, почали проєктувати великий протичовновий корабель на 8000 тонн, роботи над яким рухалися повільно, а от вимоги та плани зростали швидко. Що в підсумку призвело до вибору атомної силової установки та забезпечення крейсера усім, що було у наявності та лише обіцяли сконструювати.
Водночас майже одразу взяли гору сумніви, що вмістити все в один корабель вдасться, а тому почали проєктувати окремий 1144 “Орлан” для ураження субмарин, а також 1165 “Фугас” для атаки надводних суден. Але в кінцевому результаті проєкти знову поєднали й у 1972 проєкт сформувався у вигляді великого атомного ракетного крейсера на 24 100 тонн водотоннажності з повним арсеналом протикорабельних та протичовнових засобів, а також досить потужними системами ППО.
Головним “калібром” 1144 “Орлан” стала протикорабельна ракета П-700 “Гранит” (20 одиниць) для бою із кораблями. Насамперед авіаносними ударними групами, при цьому з розрахунком пуску на межі дії їх палубної авіації – 500 км. Для ураження підводних човнів комплекс “Метель” з доставкою торпеди крилатою ракетою на дальність до 90 км. А для захисту від атак авіації – морський варіант ЗРК С-300Ф.
Але першою проблемою було те, що станом на весну 1973 року, коли проєкт затвердили та коли у 1974 році, з трьох головних “інструментів” корабля існував лише протичовновий комплекс “Метель” (згодом замінений на “Водопад”). П-700 “Гранит” почали тестувати лише у 1975 році, а прийняли на озброєння у 1983 році. Наземний ЗРК С-300 прийняли на озброєння у 1980 році, а його морський варіант лише у 1984 році. Тобто до запланованих бойових можливостей корабель дійшов лише через 10 років від початку будівництва.
А поки у СРСР намагалися впоратися із проєктом 1144 “Орлан” у США вже готувалася революція у морській справі завдяки двом складовим. Перша – бойова система Aegis. Друга – універсальні пускові шахти Mk 41 VLS під зенітні ракети сімейства SM та крилаті ракети Tomahawk.
Першим кораблем з Aegis став ракетний крейсер USS Ticonderoga, перший у своєму класі, що увійшов до лав флоту у 1983 році. А першим з Mk 41 – третій ракетний крейсер цього класу USS Bunker Hill, який став до лав флоту у 1986 році.
На цей час у СРСР було вже два концептуально застарілих ракетних крейсера 1144 “Орлан” – “Киров” (згодом за РФ “Адмирал Ушаков”) та “Фрунзе” (за РФ – “Адмирал Лазарев”) і будувалися ще два – “Калинин” (“Адмирал Нахимов”) та “Куйбышев” (“Петр Великий”). При цьому сам проєкт вже на стадії “Фрунзе” отримав оновлення – 1144.1, а кожен наступний також відрізнявся складом озброєння та систем. Але жоден з них не мав можливості американських кораблів з ракетним озброєнням – атаки наземних цілей високоточною зброєю.
І з цим відставанням у морській справі СРСР і розпався. А вже у РФ продовжили роботи з радянських напрацювань з “наздоганяння” США та лише у 2010 році спустили на воду фрегат проєкта 22350 “Адмирал Горшков” з універсальними пусковими шахтами УКСК 3С14 під “Калибр” та “Ониксы”. А у 2013 році у РФ почалися реальні роботи над колишнім ракетним крейсером “Калинин”, перейменованим на “Адмирал Нахимов” з метою його оснащення УКСК 3С14.
І якщо у 2026 році у РФ оголосять повернення “Адмирал Нахимов” до лав флоту, то це означатиме, що у них пішло 40 років для отримання ракетного крейсера із можливостями далекобійної атаки наземних цілей, як у США із USS Bunker Hill, який списали у 1986 році. І то, лише завдяки самій можливості, бо ракетні крейсери Ticonderoga мають по 122 пускових шахт, за водотоннажності 9 800 тонн, а “Адмирал Нахимов” – 80 при у 2,5 рази більшій водотоннажності у 23 750 тонн. При цьому, поки “Адмирал Нахимов” був на модернізації, він знову встиг застаріти, бо сучасна дронізація й морського поля бою не залишає таким кораблям шансів.