Києву потрібна допомога в остаточному вирішенні головного російського питання: дайджест пропаганди за 21 вересня 2023 року

Києву потрібна допомога в остаточному вирішенні головного російського питання: дайджест пропаганди за 21 вересня 2023 року 22.09.2023 11:59 Укрінформ Річницю оголошення мобілізації у Москві відсвяткували істеричними пошуками кого б ще відправити на фронт

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди за 21 вересня.

  • Росія посилює енергетику українців
  • Невтішний підсумок року гібридної мобілізації
  • У РФ хочуть вирішити «мігрантське питання»
  • Як кумівство Путіна занапастило «денацифікацію»
  • Росія посилює непереможну енергетику українців

    Вперше за півроку 21 вересня РФ завдала ударів по українських енергооб’єктах. 

    Після нічної ракетної атаки були частково знеструмлені Рівненська, Житомирська, Київська, Дніпропетровська та Харківські області, а через артилерійські обстріли зафіксовано пошкодження електромережі в Донецькій, Запорізькій, Харківській, Херсонській та Сумській областях.

    НАСПРАВДІ, торік офіційною причиною ударів по об’єктах української енергетики окупанти принаймні називали «відплату за атаку на Керченський міст». Цьогоріч жодних пояснень не надається.

    Військової мети таких атак (що було визнано й самими росіянами) тоді не було досягнуто. Психологічної – зламати волю українців і примусити їх натиснути на владу, щоб йти на переговори з Росією – також. Путінська війна проти тепла і світла тільки розлютила українців і налаштувала їх виключно на перемогу (що засвідчують усі соцдослідження).

    Нинішня «артпідготовка» другої фази енергетичної війни (або вже сама війна) доводить тільки одне – інших аргументів у «другої армії світу», ніж «можемо повторити», немає. І це тільки посилює енергетику українців. Адже все це вже було. І ні до чого не призвело. 

    Невтішний підсумок року гібридної мобілізації

    Рівно рік тому Путін оголосив в Росії  гібридну мобілізацію під назвою «часткова». Тоді він обіцяв, що «призову на військову службу підлягатимуть лише ті, хто перебуває у запасі й насамперед хто служив в армії, мають певні військово-облікові спеціальності та відповідний досвід».

    Того ж дня Шойгу озвучив втрати ЗС РФ в Україні – менше ніж 6 тисяч осіб.

    НАСПРАВДІ, якщо питання: «навіщо при «втратах менше ніж 6 тисяч  оголошувати мобілізацію?» – хтось у РФ і задавав, то нині вже не задає. Так само як і з безліччю інших питань, які викликає путінський «соледарний призов».

    Пропаганда тоді спробувала подати це у стилі «діди воювали, тепер наша черга». Але не вийшло. Близько 600 тисяч росіян втікли за кордон. А тих, хто не зумів це зробити, закайданили величезною кількістю статей Кримінального кодексу за ухилення від служби.

    Тих, кого все ж таки загнали до «м’ясорубки», масово залишають свої військові частини. З травня гарнізонні військові суди виносять близько ста вироків на тиждень (!) у справах «самоволки».

    Загалом таких випадків 513. 58% (298) з них стосувалися тих, кого відправили на службу за мобілізаційним указом Путіна. Ще 39% (200) були контрактниками на час початку повномасштабної війни. На строковиків, які підписали контракт під час проходження служби, припало лише 15 справ.

    Понад половина вироків умовні. Як пояснює «Медіазона», це дозволяє повернути засудженого на фронт. У деяких випадках його обіцянку продовжити воювати прописують прямо у вироку. До того ж умовний термін дозволяє командирам контролювати військовослужбовців, оскільки його можна змінити на реальний за будь-яке порушення.

    Крім того, мобілізованих, які відмовляються йти в бій, садять в підвали, відправляють на передову без відповідного навчання та навіть зброї, їх тримають у таборах для «відмовників», а зниклих безвісти ніхто не шукає, МО РФ надсилає лише відписки. Новини про всі ці випадки надходять регулярно. Ось такий невтішний підсумок року путінської гібридної мобілізації.

    У РФ хочуть вирішити «мігрантське питання»

    Підкреслює цю невтішність і справжня істерика, яка була влаштована депутатами Держдуми саме 21 вересня. Генерал Гурульов в етері «Соловйов-Live» зазначив, що для повного розгрому та капітуляції України треба «мобілізувати всіх безробітних та змусити росіян працювати по 12-15 годин на добу без вихідних».

    НАСПРАВДІ, як відомо, із кримінальниками (у складі «ПВК Вагнер») вже всі питання у РФ остаточно вирішили. Тепер вирішують з безробітними. Проблема в тому, що особисто Путін 21 вересня заявив, що «рекордно низький рівень безробіття у Росії є індикатором ефективності її економічної політики». Тобто Гурульову для початку треба з Путіним та його індикаторами якось домовитися.

    21 вересня ще один депутат, Нілов, закликав «підвищити штрафи у десятки та сотні разів за умисне ухилення від призову для людей, які нещодавно стали громадянами РФ – аж до позбавлення громадянства».

    Нілову навіть складніше за Гурульова. Йому треба домовлятися з Конституцією РФ, в якій чорним по білому написано, що позбавити громадянства РФ неможливо за будь-яких обставин. Але конституція Росії – вже давно «продажна дівка путінізму». Тому і з нею можна домовитися.

    Істерика депутатів пояснюється простою статистикою, яку вони, звісно, знають: мобілізовані в середньому гинуть в Україні менш ніж за 5 місяців.  

    Понад половина з них загинули в Україні у віці 30-45 років (наймолодшому – 19, найстаршому – 62). Кожен п’ятий загинув менш як за 2 місяці. Ось така людська катастрофа Росії, прихована за бездушними цифрами, на які перетворилися реальні люди. Саме тому, крім «кримінального» та «безробітного», в Росії хочуть остаточно вирішити також «мігрантське питання». Життя та смерть чужаків у РФ взагалі нікого не цікавлять.

    Як кумівство Путіна занапастило «денацифікацію»

    Рівно рік тому, у ніч на 22 вересня, стало відомо про обмін полоненими між Україною та РФ. Київ повернув 215 військових, 108 з яких – воїни полку «Азов». Москва натомість за тодішнім обмінним курсом Путіна повернула собі його кума – держзрадника України Медведчука. І «в нагрузку» –  55 полонених окупантів, прізвищ яких ніхто не знає.

    Ця подія цікава й тим, що викликала другий (на той час) бунт «воєнкорів». (Перший був також пов’язаний обміном – поверненням з полону парамедикині Юлії «Тайри» Паєвської). Отже, у той час, коли вночі 22 вересня  українські та світові ЗМІ ледь не онлайн висвітлювали обмін, офіційні особи РФ мовчали.

    НАСПРАВДІ, вся «боротьба з українським неонацизмом», якою накачали російське суспільство, була одномоментно обнулена простим фактом: Путін виміняв полонених «азовців-нацистів» на свого кума. Турецька газета Hurriet повідомила, що ініціатива провести такий обмін походила саме від Путіна. Цю інформацію підтвердила і Washington Post.

    Серед українських воїнів, яких тоді вдалося повернути: Герої України Денис Прокопенко («Редіс») — командир Окремого загону спецпризначення «Азов», Євгеній Бова — командир Першого окремого батальйону морської піхоти, Лев Пашко — командир роти «Азову».

    Також було визволено: Сергія Волинського («Волину»), в. о. командира 36-ї окремої бригади морської піхоти, Святослава Паламара, заступника командира полку «Азов», Дениса Шлегу, командира 12-ї бригади оперативного призначення ім. Дмитра Вишневецького, Олега Хоменка, командира комендантської роти (який безпосередньо здійснював командування обороною «Азовсталі»), Дмитра Козацького (старшого солдата, фото та відео якого з «Азовсталі» облетіли весь світ).

    Додому повернулася знаменита «Пташка» Катерина Поліщук — парамедик-доброволиця Нацгвардії України (Своїм співом вона підтримувала бойовий дух воїнів у підземеллях «Азовсталі») та багато інших українських героїв та героїнь.

    Голова СБУ Василь Малюк тоді заявив, що така кількість звільнених українських військових завдяки обміну на Медведчука «є автоматично ознакою того, що він «був топовим і якісно задокументованим нами держзрадником, його провина повністю зафіксована у відповідних матеріалах, які зібрала СБУ. Крім того, під час роботи по справах Медведчука ми знешкодили не одну агентурну мережу, затримали багатьох держзрадників та отримали велику кількість важливої інформації, яку використовуємо у контррозвідувальних заходах». 

    А щодо російської реакції на цей обмін, то, наприклад, «воєнкор» Піддубний підтримав кумовство Путіна зі словами «і начхати на іміджеві втрати». Але інший «воєнкор», Руденко, слів не добирав: «Відчуття, що хер..м по нас поводили».

    Що було далі відомо: Медведчук (який за великим рахунком нікому не потрібен в РФ і постійно наражається на критику з боку Z-спільноти), періодично публікує в тамтешніх ЗМІ розлогі нудні роздуми про якусь «другу Україну». П’ятеро героїв-«азовців» (яких інтернували в Туреччині після обміну) повернулись додому. «Редіс»,  вже як командир бригади «Азов», заявив: «Перебуваючи у полоні, я сказав, що для мене ця війна не закінчиться, доки ми не повернемо з полону нашого останнього бійця та не відновимо кордони України станом 1991 року». 

    Отже, цілі українських військових і простих громадян України збігаються. Вони були вчергове підтверджені й президентом Зеленським в ООН. Потрібна тільки допомога світового співтовариства. В остаточному вирішенні головного російського питання – путінського.

    Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

    Источник: www.ukrinform.ua

    No votes yet.
    Please wait...
    Поділіться своєю знахідкою

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *