Як споруджували Стоунхендж: нове дослідження руйнує поширений міф.

Новий аналіз мінералів підтвердив: великі брили Стоунхенджа не були перенесені льодовиками в епоху останнього зледеніння.

Протягом десятиліть у наукових колах існувала “гіпотеза льодовикового транспорту”. Вона стверджувала, що давнім народам не потрібно було тягнути важкі камені для Стоунхенджа через всю Британію, оскільки природа зробила це за них – льодовики нібито перенесли уламки скель на рівнину Солсбері, а будівельники просто скористалися тим, що було доступне.

Однак нове дослідження, опубліковане в журналі Communications Earth and Environment, повністю відкидає цю теорію, повідомляє Live Science.

Про що довідались науковці

Геологи з Університету Кертіна (Австралія) вивчили мікроскопічні частки мінералів (циркону та апатиту) з річкових відкладень довкола Стоунхенджа. Логіка проста: якби льодовики штовхали камені з Шотландії чи Уельсу, вони б залишили в місцевому ґрунті сліди порід з цих областей.

Але аналіз 700 часток показав:

• У ґрунті немає жодних ознак порід із західного Уельсу чи Шотландії.

• Виявлені мінерали є місцевими – залишками порід віком від 1,7 млрд років або морських відкладень віком 60 млн років, коли південь Англії був теплим морем.

Це показує, що льодовики ніколи не досягали цієї частини Британії.

Логістичний тріумф давнини

Висновок науковців є беззаперечним: камені були переміщені людьми навмисно.

Це робить спорудження монумента ще більш дивовижним, враховуючи відстані:

1. Блакитні камені – привезені з пагорбів Преселі в Уельсі (225 км).

2. Вівтарний камінь – 6-тонна брила, яка, як вважається, походить з півночі Англії або навіть Шотландії (понад 500 км).

“Це надає нам додаткові докази того, що найрідкісніші камені монумента не потрапили сюди випадково, а були свідомо відібрані та транспортовані”, – підкреслили автори дослідження.

Найімовірніше, для перевезення Вівтарного каменю на таку величезну відстань давні інженери застосовували морський шлях.

Нагадаємо, на човні Хьортспрінг, затопленому понад 2000 років тому, виявили у смолі відбиток пальця віком понад 2000 років. Знахідка допомогла встановити походження стародавніх морських воїнів і переосмислити історію ранніх скандинавських морських вторгнень.