“Коли, якщо не зараз?” Українки, які народжують попри війну

Women rest in the bomb shelter of a maternity hospital in Kyiv, 2 March 2022

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото,

У перші дні війни пологові будинки Києва облаштовувались у бомбосховищах

Однак ще до війни рівень народжуваності в Україні був одним з найнижчих у Європі. Війна ж розділила багато родин, які за останні півтора року могли б народити дітей. Від трьох до чотирьох мільйонів українських жінок змушені були виїхати зі своєї країни через російську збройну агресію та окупацію. Багато тисяч українських чоловіків мобілізували до Сил оборони.

У першій половині 2021 року в Україні народилися на 38 тисяч малят більше, ніж у цей же період 2023-го, як випливає з даних Opendatabot.

Це резонує з оцінками та прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України. Його вчені передбачають, що й повна статистика про народжуваність у час війни швидше за все підтвердить: нині в Україні народжується значно менше дітей, ніж у мирний час. І цей показник залишатиметься низьким протягом першого повоєнного десятиріччя.

"Деякі з українських жінок, що виїхали за кордон, могли б народити у 2023-му, але цього не сталося. Після війни вони можуть повернутися до України, а можуть і не повернутися. Можливо, їхні чоловіки поїдуть до них за кордон. Деякі сім'ї розпадуться", – пояснює Олександр Гладун, заступник директора Інституту ім. Птухи.

  • "Я насамперед мама". Як заборона на виїзд десяткам тисяч жінок створила владі нові проблеми

Мією опікується бучанська педіатр 39-річна Наталія Столинець. Лікарка розповідає, що до війни у своїй амбулаторії вона в середньому реєструвала десять новонароджених на місяць. Тепер же, якщо до неї приносять одного чи двох немовлят за місяць, це вже вселяє надію.

"Життя не має зупинятися. Навіть нині нам треба рухатися вперед", – каже Наталія. Вона бачить приклади молодих матерів, які не хочуть, щоб Росія своєю агресією проти України "вкрала в них їхнє життя та шанс на материнство". При цьому вони усвідомлюють, що під час вагітності й після народження дитини їм доведеться проводити тривожні ночі в коридорах, підвалах чи укриттях.

наталя

Підпис до фото,

"Життя не має зупинятися", каже лікарка Наталя

Подібно до Наталі, українські педіатри та медсестри по всій країні допомагають відновлювати почуття нормальності. Особливо це важливо для місцевих громад, які пережили російську окупацію чи потерпіли від бойових дій.

"Народжувати в Україні – це вже подвиг"

Тим часом на майданчику поруч з амбулаторією № 4, де працює Наталія Столинець, вирує дитяче життя. Малюки граються й сміються, плачуть і вимагають уваги від батьків. Вони не зважають анітрохи на розбите скло у вікнах навколишніх будинків й подряпини від снарядів на їхніх стінах. Хоча більшість вікон у житлових будинках навколо відремонтували.

лікар

Станом на літо 2023-го Наталія Столинець вела тисячу пацієнтів. Поступово її робочий графік став таким же завантаженим, як і до війни. До Бучі справді повертаються щодалі більше родин із дітьми.

"Народжувати в Україні зараз – це вже подвиг. Усі матері, які зараз народили, для мене – героїні", – каже крізь сльози Наталія. Сама вона повернулася до Бучі з евакуації майже одразу після звільнення міста. Зустрівши її на вулиці, знайомий сказав: "Якщо ви повернулися до Бучі, то до міста повернеться життя".

Maria, Kostia and baby

Автор фото, Ivan Iermakov/BBC

Підпис до фото,

Галина Рудик каже, що не бачить сенсу зволікати з народженням дитини

Молодість і війна

Для деяких українських родин питання: народжувати чи ні під час війни – навіть не стояло. Навіть якщо не відомо, коли вона завершиться. Галина Рудик та її чоловік Костянтин Нечипоренко працюють журналістами в Україні. У травні цього року вони стали батьками.

"Коли, якщо не зараз?" – риторично запитує Галя. Вона не бачила сенсу зволікати з народженням дитини. "Навіть якщо війна завершиться завтра, будуть повоєнні наслідки, буде відбудова країни. Невідомо, як тоді буде з роботою та всім іншим".

Їхня Марія на три дні старша за Мію. Вона так само народилася в Києві під час постійних повітряних тривог та ракетних обстрілів столиці.

"Мене також злило те, чому це Росія хоче забрати в нас найкращі роки нашого життя?"- каже Галя.

Костя, якого також можуть мобілізувати, визнає: вирішив не чекати невідомого майбутнього й не сподіватися ідеальних часів для батьківства. "Я зрозумів, що не буду вічно молодим і що кращого часу для виховання дітей для нас як українського подружжя в найближчі п'ять-шість років просто не буде".

Але якими б стійкими та вмотивованими не були такі українські батьки, ухвалюючи рішення народжувати дітей під час війни, їм також потрібна підтримка.

Віддалені наслідки

Наталія Масяк, дитяча психіатр фонду "Голоси дітей", допомагає дітям та батькам справлятися зі стресом війни. Лікарка реєструє значно більше випадків підвищеної тривожності та емоційних розладів у своїх найменших пацієнтів. Вона також прогнозує, що затяжний стрес українських матерів, може вплинути на когнітивні здібності новонароджених у цей час дітей.

"Ми бачимо збільшення випадків розладів нейророзвитку дитини, як-от порушення мовлення, – наголошує лікарка. – Приміром, якщо батько воює на фронті й вся родина щодня чекає його дзвінка, такі діти мають вищий рівень тривожності".

35-річна Ірина Мельниченко, письменниця та наративна дизайнерка з Києва, разом із чоловіком вирішили відкласти народження дитини щонайменше на рік. До цього рік її чоловік воював "на нулі" без ротації.

Вони зареєстрували свій шлюб за три тижні до російського вторгнення, мріючи про власний дім та дітей. "Коли мій чоловік пішов воювати, я дуже шкодувала, що не була вагітною. Я думала, що могла б піклуватися про нашу дитину, любити її, поки він там".

"Зрештою, я зрозуміла, що народження дитини під час війни, коли чоловік воює на фронті, може означати, що я залишусь самотньою мамою, а дитина буде напівсиротою", – каже Ірина.

  • "Сподіваюся, що у Путіна з'явиться мозок, і він почне виводити свої війська". Війна стала жахом для сурогатних матерів і немовлят

Тим часом у Бучі Юлія виходить на прогулянку з маленькою Мією у візочку та Риммою, що весело стрибає поруч, сповнена енергії відкривати для себе світ. За ними, мов охоронець, підтюпцем біжить песик Стенлі, якого родина взяла в притулку для тварин.

Юлія сподівається, що для її молодших доньок війна стане розділом у підручнику – історією страшного й трагічного часу. Відповідно, нинішні дорослі покоління українців мають зробити все можливе, аби вистояти. Тоді для наступних поколінь це буде лише історична пам'ять, а не щоденна реальність.

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *