Чому росіяни знову почали писати доноси

доноси

Частиною радянської дійсності – і в 1930-х роках, і в повоєнному СРСР – був страх, що на тебе "настукають" сусіди чи товариші по службі. Наразі політичні доноси повернулися до суспільного життя Росії: дедалі частіше саме після них порушують справи за антивоєнні висловлювання.

ВВС порівняла доноси 1930-х років із сучасними та поговорила з істориком та антропологом про те, навіщо росіяни їх пишуть.

Олександра Колгушкіна, 41-річного шевця з Москви, заарештували 1935 року за сумнозвісною 58-ю статтею – за контрреволюційну агітацію. Його кримінальна справа починається з доносу двох сусідів по комуналці, один з яких був двоюрідним братом дружини Колгушкіна Варвари. "Контрреволюційну діяльність" сусіди Василь Шипілов та Іван Карцев побачили в тому, що в гості до сім'ї приходили "громадяни, які мають зв'язок із поміщиком за походженням".

"Я, Шипілов, і Карцев, знаємо, що всі вищезгадані особи на нашу думку займаються шпигунством, зраджують батьківщину. Я, Шипілов, проживаю спільно з Колгушкіним, на візити класових ворогів до Колгушкіних мені як свідомому робітнику дивитися неприємно і я їх ненавиджу", – пише в скарзі до НКВС двоюрідний брат дружини.

Сусіди пригадали, що Колгушкін у розмовах лаяв радянську владу: "Тепер, тобто за радянської влади, жити важко всім. Вистачає заробітку на хліб, а багато хто й цього не отримує, сидять голодні. Інша справа була раніше, за старого ладу", – переказують вони його слова.

  • У Росії багатодітного батька судять за анекдот про Україну. Скільки років йому загрожує
  • Вийшов за хлібом – опинився в окопі. Як мобілізовують в армію "ДНР" та "ЛНР"
  • "Зачистка" неугодних: як Росія мобілізує кримських татар на війну

Сам заарештований на допитах це заперечував, натомість розповідав, що з сусідом Іваном Карцевим у нього був конфлікт через антисанітарію в квартирі: той дуже неохайний, і Колгушкіни хвилювалися, що через бруд захворіють їхні діти.

А його дружина, Варвара Колгушкіна, на допиті говорила, що двоюрідний брат погрожував їй: "Після арешту чоловіка Шипілов відразу запропонував мені роз'їхатися в різні кімнати за взаємною згодою, інакше він би почав мені погрожувати виселенням іншими шляхами".

Те, що два сусіди просто використовують репресивний апарат держави, щоб вижити третього із квартири, стало очевидним навіть суду 30-х років. На суді Колгушкіна виправдали. В ухвалі суду так і йшлося: "Шипілов намагався заволодіти площею Колгушкіна", і пропонувалося порушити кримінальну справу вже проти Шипілова з Карцевим.

Це виняток із правила: доноси на сусіда з метою звільнити кімнату в ті роки не були рідкістю і своєї мети вони зазвичай досягали.

За словами співробітника російської правозахисної організації "Меморіал" (російська влада спочатку визнала організацію іноагентом, потім ліквідувала, а тепер судять одного з її засновників, Олега Орлова) Сергія Бондаренка, виправдувальних судових вироків за політичними статтями у 1930-і роки було лише кілька відсотків – принаймні, з-поміж вироків, які бачили дослідники сталінських репресій.

Але ця частка все одно більша, ніж кількість виправдувальних вироків у кримінальних справах у сучасній Росії: таких зараз менше одного відсотка.

Втім, на відміну від сьогоднішньої реальності, у 1930-х засуджувати людей могли не лише суди. Така влада була ще у трійок НКВС та Особливої наради при НКВС: у роки правління Сталіна вони засуджували людей до розстрілу.

Типи доносів: вигода, помста, викриття ворогів

Класифікувати доноси за типом вигоди пропонує антропологиня, авторка телеграм-каналу "(Не)занимательная антропология" Олександра Архипова.

Буває вигода матеріальна: наприклад, отримати кімнату, що звільнилася, як у Шипілова й Карцева. Але в державі з приватною власністю, як сучасна Росія, житлоплощу так просто на себе не перепишеш. Тому нинішні донощики розраховують на іншу вигоду.

"Це може бути не безпосередньо отримання місця людинив компанії або виші, але ти показуєш свою лояльність, і, можливо, це означає додаткові преференції, які можеш отримати ти або твоя інституція", – додає співробітник "Меморіалу" Олексій Макаров.

Вигода від доносу може бути не лише матеріальною, а й емоційною, вважає Архипова: звести з кимось рахунки, покарати кривдника, використовуючи державну політику в особистому конфлікті. Цей мотив є універсальним і для радянських людей, і для сьогоднішніх росіян.

Антропологиня знайшла такий випадок у серпні 2022 року в Севастополі, в анексованому Росією Криму. На пляжі посварилися любителі волейболу: один із них висловився на підтримку України, а наступного дня прийшов грати у волейбол із жовтою та синьою гумками, одягненими на руку. Знімати символіку на вимогу інших гравців він відмовився, його обізвали зрадником батьківщини, і чоловік, розлютившись, відповів, що зробить усе, щоб допомогти Україні у війні з Росією. Після цього троє учасників конфлікту заявили на нього до органів.

доноси

А 80 років тому у вересні 1941 року слюсар заводу "Металіст" Іван Федоров отримав 10 років таборів і більше не повернувся до рідних. Отримав він їх за розмови. Заяву в НКВС написав його колега, робітник, якого незадовго до того призвали до армії: Гітлер щойно напав на СРСР.

"У присутності робітників із глузуванням сказав: ось наш захисник іде! – у доносі чоловіка відчувається образа. – І спитав, як вас годують [в армії]. Я йому сказав, що годують добре, а він мені відповів, що вас годувати треба на тиждень один раз, бо Червона армія погано воює і віддає міста німцю".

Цим доносом солдат нічого не вигравав для себе, зате мстився за образу.

У справі є й інший донос від співробітниці заводу. Вона написала на Федорова скаргу скоріше з ідеологічних міркувань, ніж з особистої образи. Це третя причина для доносів, яку Архипова називає "моральною" вигодою: викрити ворога, захистити державу від наклепників.

Саме така серійна донощиця написала скаргу на саму Архипову за інтерв'ю ЗМІ-"іноагенту". А коли антропологиня зв'язалася з нею, та жінка розповіла: "Я – професійний неоплачуваний донощик […] За перший рік спеціальної військової операції я направила в електронному вигляді 764 доноси".

За власним зізнанням, жінка дивиться усе відео з YouTube-каналів "Дождя", "Дойче Велле", "Радіо Свобода", "Настоящего времени" (усі вони визнані в Росії "іноагентами") і скаржиться на тих, хто дає їм інтерв'ю – без шкурного інтересу чи особистого бажання помститися.

У мисленні таких людей держава не може бути неправою, упевнений Макаров, а отже, ті, хто її критикує, – наклепники. До того ж, людям не подобається, коли хтось змушує їх сумніватися у власній точці зору.

"Вони намагаються позбутися тих, хто може похитнути їхню картину світу. Бо інакше починаєш ставити питання, ставити діяльність держави під сумнів, а це вже небезпечно", – каже співробітник "Меморіалу".

У розмові зі слюсарем Федоровим влітку 1941 року співробітниця заводу назвала німців гадами, а у відповідь від нього почула: "Чому ж вони гади, а ми хіба краще. Вони дуже культурний народ, не те що наш російський". Жінка поскаржилася на це "куди слід". Вже під арештом Федоров пояснював слідчому, що до революції навчався з німцями в місті Оранієнбаум (зараз це частина Петербурга), тоді й перейнявся до них симпатією.

"Німець навіть недопалка не кине в невказаному місці", – наполягав він.

Ці пояснення не врятували його від обвинувального вироку, а в таборах Федоров зник: ніхто не знає, як він помер і де похований.

Росіяни й зараз пишуть доноси за підсумками приватних розмов, у яких їх особисто нічим не образили – хіба що зачепили їхню картину світу. У травні 2023 року 20-річний перм'як Гліб Сахаров ішов міським садом, коли до нього підійшов пенсіонер Олександр Ніконов і запропонував купити свою книгу.

Після розмови Сахаров написав заяву до поліції: за його словами, чоловік казав йому, що "Російська Федерація розв'язала третю світову війну, окупувала територію України". Пенсіонер, за словами юнака, пропонував йому "послухати опозиціонерів, які говорять правду про Росію, а також казав, що на війні в Україні вбивають мирних людей і його теж можуть убити". Після цього на 82-річного Ніконова оформили адміністративний протокол про дискредитацію армії – це популярна стаття, за якою в Росії судять ворогів війни.

Правозахисник Артем Файзулін захищав Ніконова в суді: наполягав, що розмова в саду була приватною, а для дискредитації армії необхідне публічне висловлювання. І йому вдалося переконати в цьому суддю.

Справу припинили через відсутність складу правопорушення.

А влітку 2023 року катеринбуржці написали донос через квіти, викопані з клумби-триколору, яку вони посадили "з патріотичних міркувань". Це теж явний пошук ворогів: адже квіти могли викопати і без будь-якого ідеологічного підґрунтя, але люди самі його вигадують.

Олексій Макаров бачить ще один мотив доносити – страх за себе.

"Нинішні закони та особливо правозастосування незрозумілі. У цій ситуації нестійкості людина стикається з тим, що зараз суперечить закону, і думає: "Краще повідомити, а то, якщо я ніяк не відреагую, чи не стану я співучасником? Якщо я позиціоную себе як прихильник держави, це мене вбереже від неприємностей, тому що жертвою може стати кожен", – описує логіку співробітник "Меморіалу". – Донощик заявляє не лише про нелояльність іншої людини, а й про власну лояльність".

Архипова ж нагадує, що у СРСР, на відміну від сучасної Росії, була стаття про недонесення. І що єдиним способом врятуватися від переслідування іноді було написати донос у відповідь на донощика. Тобто страх за себе набагато сильніше тиснув на радянську людину, ніж на сучасних росіян.

Донос як привід для гордості

Олександра Архипова помічає важливу різницю між доносами за радянських часів і зараз. Тоді вони були або зовсім анонімними, або прізвище "стукача" знали лише слідчі та суд, але не громадськість. Зараз сам донощик часто публічно розповідає про свою скаргу.

Наприклад, російський громадський діяч Віталій Бородін, який скаржився на акторів Данила Козловського та Лію Ахеджакову, на видання "Проект", пишається своєю діяльністю та роздає інтерв'ю. Багато російських депутатів – від регіональних до тих, хто сидить у Думі – пишуть доноси й повідомляють про це у своїх телеграм-каналах у вигляді звіту про виконану роботу.

Організація "Ветерани Росії", чиї доноси лежать в основі кримінальної справи на співробітників "Меморіалу", також із задоволенням демонструвала свою причетність до справи.

доноси

Ось і рух "Зов народа" урочисто виклав на своїй сторінці у "Вконтакті" донос, який вони написали на репера Face (справжнє ім'я Іван Дрьомін). У музиканта, який відкрито висловлюється проти війни та російської влади, 1 вересня вийшов новий альбом "Нічого гарного". І того ж дня на нього оперативно поскаржилися до СК, ФСБ та Генпрокуратури.

"Ця жінка потвора, вона як Мізуліна", – співає Дрьомін у першому куплеті. У цьому ті, хто написали донос, побачили образу представника влади. А у рядку "Я повернуся до Росії, щоб кинути в Кремль молотов" "патріоти" побачили публічні заклики до екстремізму.

"Іван Дрьомін залишив Росію після початку спеціальної військової операції, відтоді він вів відкриту антиросійську діяльність, проводив концерти в Європі для української аудиторії та тих, що втекли з Росії, підтримував Україну", – перераховують активісти "гріхи" репера, щоб зробити скаргу вагомішою.

"Зараз відбувається семантичне зрушення: слово "донос" втрачає негативне значення", – зазначає антропологиня Архипова. У головах людей донесення змішується зі скаргою, нормальною для клієнтоорієнтованої культури, розмірковує вона. Скаржник почувається не стукачем, а ошуканим клієнтом, ним рухає почуття власної правоти.

"Якщо ви в "Ікеї" купили поличку, приїжджаєте додому – а вона не тієї довжини, то ви одразу пишете в "Ікею", скаржитесь, правильно? А якщо там не реагують, то ви ще й допис у фейсбуці пишете та позначаєте там "Ікею", – наводить приклад Архипова. – І ця поведінка поширюється й на людей".

Нині такі канали для скарг – майже як інтернет-магазини – завели державні інституції. Наприклад, 15 березня 2022 року канал для оперативного зв'язку відкрив Слідчий комітет.

Архипова має пояснення й тому, чому у донощиків не спрацьовує засвоєна з дитинства максима "ябедою бути погано".

"Ябедничати погано – це стосується людей, яких ти вважаєш "своїми", – пояснює вона. А людей, які лають війну та дії влади, громадяни протилежних поглядів навряд чи можуть вважати "своїми". У російському суспільстві традиційно низька емпатія, додає вона: люди не готові захищати інтереси будь-кого, крім свого ближнього кола, сім'ї та друзів, і навіть зрозуміти цих "не-своїх" не намагаються.

А співробітник "Меморіалу" Олексій Макаров бачить очевидну схожість між трьома епохами: 1930-ми, пізньорадянськими роками та сьогоденням. І тоді, і зараз у суспільстві склалася ситуація, сприятлива для людей, що люблять скаржитися владі на сусідів.

"Це просто такий тип людини, якій до всього є справа, яка таким чином виявляє свою громадську активність, – вважає він. – Інше питання, як на це реагують органи держави. Відправляють у кошик для сміття або порушують справу".

Архипова вважає, що корінь проблеми – не в особливому типі людей, а саме в атмосфері у суспільстві: "Людям цю поведінку створюють. Депутати показують приклад, як можна скаржитися на все, і люди починають їх наслідувати. Суспільство вчить людей так чинити, така поведінка зустрічає соціальне схвалення". Влада робить нормою розмови про внутрішніх ворогів – ось люди і починають цих ворогів шукати.

"На жаль, щоб виявити найгірші сторони людей, не потрібні роки зусиль. Достатньо створити ситуацію безкарності та заохочення, і досить швидко ця стадія настане", – робить висновок Олексій Макаров.

Ілюстрації Дениса Корольова

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *