LIGA.Life запускає формат “Інспектуємо вулицю”. Починаємо з вулиці Антоновича у центрі Києва — разом з архітектором розбираємо плюси та мінуси
“У місті потрібно будувати вулиці, а не дороги”, — це слова данського архітектора Яна Гейла, які дуже актуальні для Києва. Столиця давно тримає першість серед автомобілецентричних міст України й витіснила з вулиць пішоходів. Відсутність інклюзивності, нормально облаштованих громадських просторів, а також підхід до проєктування вулиць як швидкісних автомагістралей робить життя пішохода у Києві складним випробуванням — вулиці перетворюються на місце, яке хочеться швидше пройти, а не проводити там час. Втім, має бути навпаки.
LIGA.Life запускає новий формат “Інспектуємо вулицю”. Разом з архітекторами, урбаністами та містопланувальниками ми будемо розбирати ключові столичні вулиці й говорити про їхні сильні та слабкі сторони, а також оцінювати потенціал розвитку. Першою у серії публікацій ми дослідили вулицю Антоновича — одну з найбільш розвинених центральних вулиць Києва, функціонально наповнену та багату на архітектуру різних історичних епох.
Для спільної прогулянки вулицею кореспондент LIGA.Life запросив Станіслава Дьоміна — архітектора, очільника Науково-дослідного інституту геодезії та картографії, який раніше керував “Київміськрозвитком” та власною студією Urban Design.
Чому вулиці мають бути для людей Ключовим елементом вулиці завжди є функціональне наповнення, адже воно у підсумку задовольняє (або ні) потреби людини. На вулиці може перебувати безліч груп людей з різними потребами, та найпоширенішим експлуатантом вулиці є пішохід, адже 100% людей у місті є пішоходами (частина з них є ще водіями авто, велосипедистами та користувачами громадського транспорту), а пішохідне пересування — єдиний найбільш доступний засіб пересування людини в місті. Вулиця має бути спроєктована так, щоб пересування нею було комфортним, легким та швидким насамперед для пішоходів. А також безбар’єрним — адже до пішоходів також належать маломобільні групи населення (люди на колісному кріслі, люди з протезами кінцівок, матері з дитячими візочками).
Відсутність інклюзії та неохайність: аналізуємо публічний простір
Починаємо інспектувати вулицю Антоновича від її початку (на перехресті з вулицею Гетьмана Скоропадського. — Ред.) і спускаємось вниз — у напрямку станції метро “Либідська”. Перевагою вулиці на початку є її бульварна частина з озелененням і громадським простором для людей, каже Станіслав Дьомін.
Також архітектор хвалить доволі широкі тротуари, які майже всюди відповідають вимогам — три метри у ширину, щоб паралельно могли пройти щонайменше 6 пішоходів. Однак у Дьоміна є зауваження до інклюзивності простору — майже всюди ми бачимо великі борти на бордюрах, які обмежують у русі маломобільні групи, відсутність понижень поблизу пішохідних переходів, відсутність тактильної плитки, асфальт у швах або ФЕМ з фаскою (заокругленням. — Ред.).
На перехресті з вулицею Жилянською ситуація з пішохідним простором краща — територія довкола офіс-центру Chicago Central House облаштована з вимогами інклюзивності, активний фасад будинку “оживляє” вулицю, перевагою є нестаціонарний літній майданчик, який потім легко прибрати.
“Активний фасад — це добре. Це основа для різного роду сервісів, закладів, які притягують на вулицю людей. Це важливо, адже 90% нашої уваги на вулиці прикуто саме до інших людей”, — каже Дьомін, водночас додає, що на цьому перехресті все ж бракує простору для пішоходів.
Архітектор особливо критикує пішохідний перехід на проїзді до кінотеатру “Батерфляй” — він взагалі не пристосований для людей: відсутні пониження, а по центру переходу решітки дощової каналізації, яка створює неприємний запах та може травмувати пішоходів. Рішенням у цьому випадку міг би стати безбарʼєрний “сухий перехід”, який слід розташувати на одному рівні з тротуаром, щоб пішоходи не опускались на проїжджу частину.
Така реклама — це якийсь Шанхай. Хоча Шанхай не такий вже поганий приклад.
За цим перехрестям публічний простір вулиці суттєво погіршується — бачимо суцільний паркан, який оточує велику ділянку з озером, що потенційно могла б стати зеленою зоною, однак занедбана вже десятки років. Річ у тім, що на цій ділянці ще у 2005 році забудовник почав будувати ЖК, однак підземні води затопили котлован, перетворивши його на озеро, — роботи зупинили, а територія заросла чагарниками. Кияни неодноразово закликали створити тут зелену зону.
“Але ситуація ось яка. Місто ділянку продало та продовжує нараховувати податок на землю. Тобто, щоб облаштувати зелену зону — або міськрада має викупити цю ділянку у забудовника, або він має переглянути проєкт таким чином, щоб зберегти озеро і зелену зону. Але з погляду законодавства, якихось важелів впливу, щоб змусити забудовника це робити, немає”, — коментує Станіслав.
Недоліками благоустрою вулиці архітектор називає стовпи ЛЕП, захаращені кабелями звʼязку, білборди з рекламою, яка відвертає увагу водіїв і закриває фасади будинків. “Таке розміщення реклами на центральних вулицях — це якийсь Шанхай. Хоча Шанхай зараз не такий уже поганий приклад”, — каже Станіслав.
Загалом на Антоновича не вистачає зелених зон та озеленення на пішохідних просторах. Окрім того, що воно додає вулиці затишку та естетики, озеленення впливає на мікроклімат: понижує температуру повітря, поглинає пил та шум.
Під час реорганізації дорожнього руху доречно було б між кожними двома паркомісцями висаджувати стійкі до високих температур дерева, радить архітектор.
“Тарілка”, постмодерністські квартали та хороші сучасні обʼєкти: аналізуємо архітектуру
На Антоновича варто похвалити архітектурно-фасадну частину, яка ближче до історичного центру — тут, зокрема, збереглись зразки архітектури різних історичних епох. У дуже хорошому стані бульварна частина вулиці — практично недоторканим залишився ансамбль з будинків початку 20 століття, сталінського періоду та модернізму.
Перехрестя з Жилянською — одне з якісних прикладів перехресть на цій вулиці, — кожна з будівель є гарним зразком архітектури свого часу.
“Тобто на цьому перехресті немає будинків, які з погляду архітектури виконані погано. Вони всі відповідають стилістиці свого часу й органічно поєднуються між собою”, — каже Дьомін.
Недоліком багатьох історичних будинків є відсутність активного фасаду на перших поверхах, натомість територія, яка могла б стати громадським простором, перетворюється на стихійну парковку. Усі фасади, особливо у центральній частині, архітектор радить перетворювати на активні — саме це запорука функціонального наповнення вулиці.
Багато історичних будинків на Антоновича мають “класичні київські” проблеми — засклені балкони, обвішані кондиціонерами та супутниковими тарілками фасади. “Тут частково пофарбували, а там — ні. І вийшов якийсь Франкенштейн, а не будинок”, — жартує Станіслав.
Ще 15 років тому у Києві була практика, коли головний архітектор міста підписував паспорти фасадів усіх будівель — це робилось з метою збереження автентичності фасаду. “Зараз ця практика спрощена, посада головного архітектора сьогодні повністю знівельована, його задача — лише підписати містобудівні умови та обмеження”, — зазначає Станіслав.
Додає, що усі вивіски на будівлях давно час стандартизувати — вони не повинні мати суцільної підкладки, а лише літери. “Ви як вважаєте, ця вивіска пасує цьому будинку?” — іронічно запитує Дьомін, вказуючи на вивіску у формі Ейфелевої вежі на одному з історичних будинків.
Тут пофарбували, а там — ні. І вийшов Франкенштейн, а не будинок.
Наближаємось до 16-поверхової модерністської будівлі, яку спроєктував архітектор Авраам Мілецький — один з найвидатніших українських модерністів (автор готелю “Салют”). У цьому будинку сьогодні розміщується Укравтодор.
“Цей обʼєкт слід давно віднести до нововідкритих памʼяток архітектури. Адже ми бачимо, у якому він зараз стані — завішаний величезним банером, кондиціонерами, фасад давно не ремонтувався, а якщо і був ремонт, то він абсолютно недбалий”, — зазначає Дьомін.
Серед архітектурних надбань вулиці Дьомін зазначив також один з корпусів Інституту електрозварювання імені Патона — будівля має гарний цегляний фасад і дуже добре вписується у навколишню забудову. “Цю будівлю було б доречно реконструювати. Вона є державною власністю, але ніщо не забороняло б здати частину будівлі в оренду й перетворити перший поверх на крутий артпростір”, — каже Дьомін, зазначивши, що за призначенням корпус давно не використовується.
Особливої уваги на Антоновича заслуговують постмодерністські квартали, відомі як квартали “Горького-Боженка”. Комплекс житлових кварталів створювали архітектори, що проєктували унікальний для Києва постмодерністський район Подолу. Станіслав Дьомін також закликав зберегти “Літаючу тарілку” поблизу “Либідської” — будівлю Українського інституту науково-технічної експертизи та інформації авторства архітектора Флоріана Юрʼєва, яку 2021 року визнали памʼяткою.
На прохання дати оцінку хаотичній висотній забудові, якої на Антоновича дуже багато на відрізку від вулиці Федорова до “Либідської”, Дьомін відповів, що це “типова вулиця Нью-Йорка”, наприклад, 40th Street.
“Але як Нью-Йорк з цим бореться? Вони беруть, відрізають половину вулиці й віддають пішоходам, створюють public space, роблять активними фасади — і тоді ця архітектура вже не так дратує”, — пояснив Станіслав.
Оцінювати естетику цієї архітектури Дьомін не став, однак визнав, що хаотична висотна забудова створює сильне навантаження на транспортну та інженерну мережу міста, яка і так в поганому стані.
Надлишкові габарити та відсутність велодоріжки: що з інфраструктурою
Організація дорожнього руху на Антоновича, як і загалом по Києву, — недосконала, каже Дьомін. По-перше, сама по собі вулиця спроєктована як швидкісний хайвей — й окрім світлофорів тут відсутні будь-які інші засоби пониження швидкості. Саме тому вулицею постійно “літають гонщики”. По-друге, габарити вулиці Антоновича, яка включає аж пʼять смуг руху — надлишкові.
“Водієві, щоб перелаштуватись на інший бік вулиці, треба перетнути пʼять смуг — це створює хаос на дорожньому полотні. У нашому випадку розмір вулиці надлишковий, одну смугу можна було б прибрати, без сумнівів”, — каже Дьомін і додає, що оптимальна кількість смуг для вулиці з одностороннім рухом (якщо це не магістраль безперервного руху) — дві смуги.
Розмір вулиці надлишковий — одну смугу можна було б прибрати, без сумнівів.
Ще один інфраструктурний “фейл” Антоновича — відсутність велосипедної доріжки, яка тут передбачена у смузі громадського транспорту. “Втім, цієї вулиці, яка повністю одностороння, було б достатньо, щоб розвивати окремо виділену веломережу”, — зазначає архітектор.
Серед позитивних моментів — спроба стандартизувати вигляд усіх зупинок громадського транспорту. Не біля всіх зупинок однак ми помітили тактильну плитку та боларди — невисокі бетонні або чавунні стовпчики, вмонтовані в поверхню, які б затримували раптовий виїзд автівки на зупинку.
На Антоновича є окремо виділена смуга громадського транспорту, що безперечно — плюс. Однак вона б працювала значно краще, якби була відділена делінеаторами або взагалі відокремлена від дорожньої частини, наприклад велосмугою, або озелененням, пояснює Дьомін.
Підсумки
Вулиця Антоновича — одна з найперспективніших вулиць у центрі Києва і має величезний потенціал для розвитку громадських просторів, каже архітектор. Коротко відзначимо її плюси, мінуси та потенціал:
Найбільша перевага вулиці — її простір та архітектура. Тут присутня забудова різних історичних періодів, вулицю наповнюють як дуже цінні історичні обʼєкти, так і цікаві зразки сучасної архітектури — New York Concept House, Chicago Central House.
Серед недоліків вулиці — поганий інженерно-технічний стан, неорганізована інфраструктура з погляду дизайну транспортної мережі, відсутність або недбало виконаний благоустрій, відсутність озеленення та догляду за ним. Як і на більшості вулиць Києва, на Антоновича не врегульоване питання збереження культурної спадщини, санітарно-технічний стан будівель і будинків має низку зауважень.
Потенціал вулиці Антоновича у тому, що тут є потужна перспектива розвитку громадських просторів, зелених зон та навіть водойми. “Але потенціал вулиці реалізований на 10% від того, що могло б бути з позиції публічного простору, присутності людини на вулиці й того, як людина на вулиці виглядає. Адже насамперед на вулиці красиво мають виглядати люди. Вони мають приваблювати інших людей, стимулювати усміхатись, займатись спортом, бігати. Настрій вулиці — це найважливіше”, — резюмує Станіслав Дьомін.
