Люди з ВІЛ, гепатитом та деякими психічними розладами придатні до служби. За та проти

Лікарі та активісти пояснили, чи раціонально мобілізувати людей з ВІЛ, туберкульозом, вірусними гепатитами та деякими психічними розладами.

3 вересня 2023 року Міністерство оборони повідомило про розширений список осіб, придатних до служби у воєнний час. 

За наказом №490 від 18 серпня, обмежено придатними у воєнний час є люди з клічнічно вилікуваним туберкульозом та залишковими змінами після хвороби. Також індивідуально визначатимуться придатними до служби:

  • безсимптомні носії ВІЛ;
  • люди з вірусними гепатитами з незначними порушеннями;
  • особи з незначними порушеннями функцій ендокринної системи;
  • особи з повільно прогресуючими/непрогресуючими з незначними порушеннями функцій та рідкісними загостреннями анемії, порушеннями згортання крові;
  • з легкими короткочасними проявами психічних розладів;
  • з невротичними, пов’язаними зі стресом, та соматоформними розладами за помірно виражених, короткочасних проявів, з астенічним станом;
  • із захворюваннями центральної нервової системи, що повільно прогресують, із незначними порушеннями функцій;
  • з епізодичними та пароксизмальними розладами (крім епілепсії) з незначними порушеннями функцій органів та систем.

LIGA.Life розпитала лікарів та активістів у сфері здоровʼя, щодо того, чи зможуть люди з такими діагнозами повноцінно нести службу і бути у місцях, віддалених від якісної медичної допомоги та безперешкодного доступу до ліків.

Багато питань, мало відповідей

(Обмежена) придатність до військової служби у випадку зазначених хвороб визначається індивідуально, йдеться у наказі. 

У розкладі хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби не вказано, що саме вважається “повільно прогресуючим”, “незначним порушенням”, “легким короткочасним проявом” тощо.

Відтак лікарям та активістам нині складно зрозуміти межі прояву та симптоматики зазначених хвороб. 

“У мене, як спеціаліста, виникло питання: хто буде визначати ступінь вираженості хвороби та симптомів. Немає чіткої інструкції, як це має виявлятися і що під цим мається на увазі. Це підвищує ризик субʼєктивного фактора: для когось одні симптоми будуть значними, а для інших – мінімальними”, – стверджує медична психологиня Оксана Степанюк.

Це може призвести до корупції у військкоматах, припускає Дмитро Шерембей, голова пацієнтської організації “100% Життя”, мережі людей, які живуть з ВІЛ. 

“Спроба Міноборони розширити список людей, які підлягають мобілізації, коштом тих, хто живе з ВІЛ або гепатитами, свідчить про повну нездібність міністерства організувати процес так, щоб люди хотіли йти в лави ЗСУ добровільно. Сьогодні військкомати – це корупційна та демотиваційна складова всіх процесів”, – стверджує Дмитро.

Він також додає, що Міноборони не має електронної системи медичних даних з інформацією про захворювання людей, які були б доступні лікарям. Отже, в критичних ситуаціях спеціалісти не мають змоги поставити діагноз та призначити правильне лікування. 

Сімейні лікарки клініки Singapore Medical Center Катерина Мукієвська та Віталіна Олещенко стверджують, що перелік хвороб дуже узагальнений. Та навіть попри цей факт, “безсимптомність” та “короткочасні прояви” не означають, що хвороба не буде прогресувати, а стан людини не погіршиться.

“Дані хвороби можуть рецидивувати та ускладнюватись в умовах служби та високого рівня стресу. Особливо це стосується пацієнтів, які мають захворювання нервової системи та кровотворення”, – додають лікарки. 

Читайте також: Війна та ВІЛ. Як захистити себе від інфекції

Хвороба – не перепона, але треба багато чого врахувати

Не всі опитані нами експерти категоричні щодо розширення списку придатних до служби. Наприклад, завідувачка Канівської амбулаторії Канівського центру первинної медико-санітарної допомоги, сімейна лікарка, амбасадорка громадської спілки “Твій сімейний лікар” Іванна Котурбаш стверджує, що за відповідних умов такі хвороби не є перешкодою для військової служби, а саме:

  • безперебійне отримання ліків. Наприклад, люди з безсимптомним ВІЛ потребують постійного прийому препаратів.
  • наявність фахівців, до яких можна звернутися за консультацією.

З цим погоджується сімейна лікарка Лілія Коледа: “Щоб ці стани не погіршувались/не прогресували, призовники мають приймати постійно призначені лікарем препарати. Відповідно, постає питання стабільного забезпечення медичних частин цими препаратами”.

Окрім того, Іванна виступає за налагодження чіткого плану залучення людей з такими діагнозами: “Наприклад, люди з туберкульозом отримують тривале лікування, а потім переходять у ремісію. Це називається “клінічно вилікуваний туберкульоз”. Потреба таких людей – відсутність переохолодження та зниження імунітету. Відтак вони можуть робити багато корисної роботи в тилу”.

Психічні і неврологічні розлади та військова служба

Окремого обговорення варті діагнози, повʼязані з психічним здоровʼям. Адже виникає дисонанс між рішенням Міністерства оборони та протоколами лікування психічних розладів. Так, за словами медичної психологині Оксани Степанюк, в протоколах завжди рекомендують знизити рівень стресу. 

“Стан людей з психічними розладами у звичайному мирному житті може бути нормалізованим. Однак ніхто не знає, як ця людина буде реагувати на стрес під час та після мобілізації. І я не кажу про передову. Навіть життя в казармі може викликати загострення у людей з тривожними та іншими розладами невротичного спектра. На практиці це може нагадувати гру: мобілізували, стан погіршився – відпустили, покращився – мобілізували і так по колу”, – пояснює експертка.

Спираючись на розклад хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, можна зрозуміти, що люди з повільно прогресуючими розсіяним склерозом та хворобою Паркінсона та з незначними порушеннями функцій також є обмежено придатними до служби. 

Неврологиня Олександра Щебет стверджує, що у вказаних хворобах нервової системи дійсно буває різний перебіг. Однак, наприклад, людині з початковими проявами хвороби Паркінсона, більш ймовірно, буде складно сконцентровано тримати в руках зброю чи керувати технікою. А людям з первинно-прогресуючим перебігом розсіяного склерозу, де є загострення та ремісії, буває складно гарантувати збереження працездатності та дієздатності навіть в мирних умовах. 

Однак дещо нижче у документі зазначено, що обидві ці хвороби відносяться до пункту “а”, тобто люди з цими діагнозами непридатні до військової служби. Це дещо плутає і викликає багато запитань з приводу того, який реальний перелік неврологічних хвороб, які допустимі для несення служби.

Щодо хронічної мігрені, люди з таким діагнозом мають напади частіше 2-3 днів на тиждень, що навіть заважає їм виконувати свою рутинну роботу. Оскільки біль та напади досить тривалі і не дають зосередитись, погіршують памʼять та концентрацію. 

“До того ж мігрень не можна підтвердити документально. Це клінічний діагноз, який визначається суто під час огляду та не підтверджується результатами МРТ чи аналізами крові”, – стверджує неврологиня та додає: “Людина з хронічною мігренню, якій дають зброю чи керувати складною технікою, не зможе адекватно виконувати ці речі. Плюс стрес сильно впливає на перебіг та інтенсивність хвороби”.

Сімейні лікарки Катерина Мукієвська та Віталіна Олещенко погоджуються та додають, що, наприклад, люди з симптомами депресії будуть непродуктивними на службі. 

А Лілія Коледа припускає, що у такому разі має бути налагоджена робота морально-психологічного забезпечення (МПЗ) у бригадах. Оскільки сильний гострий або хронічний стрес однозначно негативно позначиться на стані здоров’я людини. 

“Спеціалісти МПЗ повинні вчасно розпізнавати симптоми гострої реакції на стрес, ПТСР, хронічної втоми, надавати психологічну допомогу, вчасно направляти серйозні випадки на стаціонарне лікування чи консультацію психіатра, ділитися навичками боротьби зі стресом тощо”, – додає Лілія.

Однак це ідеальний, а, можливо, навіть недосяжний сценарій. Адже, за словами медичної психологині, навіть у Києві є дефіцит кваліфікованих неврологів та психіатрів. До того ж записи до них можуть бути розпланованими на 1-2 тижні вперед.

Тоді виникає питання: де брати кадри, які будуть працювати з військовими в зоні бойових дій? 

“Розлади невротичного генезу дуже залежать від якості медичної допомоги та кваліфікованості лікарів. Добре, якщо з військовими працює лікар-невролог. Він знає протоколи, зможе діагностувати та надати допомогу. Та я не впевнена, що лікар іншої спеціальності зможе це зробити”, – додає Оксана.

Як мобілізація людей з перерахованими діагнозами виглядатиме на практиці – покаже час. Офіційною позицією Міністерства охорони здоровʼя поділимось у четвер, 7 вересня, після тематичного пресбрифінгу. 

Читайте також: Екстрена контрацепція без рецептів – за чи проти. Відповідають активісти та лікарі

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *