Усе, що необхідно знати про бойову міць так званих “кінетичних” блоків “Орешника” та їх влучність для розуміння актуального рівня загрози
Російський удар балістичною ракетою невеликої дальності “Орешник”, що трапився 8 січня о 23 годині 47 хвилин по Львівській області, став другим випадком застосування цієї ракети після атаки на місто Дніпро 21 листопада 2024 року.
Що конкретно повинно було стати об’єктом для атаки досі офіційно не оголошено, але мер Львова Андрій Садовий відзначив: у селищі Рудно, яке є західним передмістям, через хвилю від удару спрацював автоматичний захист системи постачання газу з короткочасним перекриттям для 376 споживачів.
Також існують відеоматеріали, на яких зафіксовано входження шести бойових блоків “Орешника”, без подальшого вибуху, що свідчить про те, що це були їх габаритно-масові моделі, як і у випадку удару по Дніпру.
Можна також звернути увагу на відмінність з попередньою атакою. Тоді бойові блоки опускалися разом з фальшивими цілями, які призначені для відвернення уваги систем ППО.
І варто усвідомлювати, що у такому вигляді, як у РФ називають “кінетичним”, такий “Орешник” по суті нічого вразити не може. Зокрема ще у 2024 році Defense Express оприлюднив розрахунки потужності габаритно-масових макетів бойових блоків “Орешника”, але виходячи з 36 бойових частин – шість груп по шість блоків, загальною масою у 1500 кг. Але тепер, вже з кращим розумінням того, чим є “Орешник”, можливо перерахувати його “кінетичну міць” на шість бойових частин.
Варто зазначити, що у балістичної ракети невеликої дальності РСД-10 “Піонер”, перевтіленням якої і є “Орешник”, маса бойової частини була аналогічною – 1500 кг, але вона вміщувала тільки три бойові частини індивідуального наведення (15Ф453) масою 290 кг кожна.
Відома маса бойового навантаження “Орешника” в ідентичні 1,5 тонни також розподілена між бойовими блоками, але їх шість, а не три, системою розведення, а також фальшивими цілями та іншими засобами подолання протиракетної оборони.
Тому, найімовірніше, у “Орешника” бойові частини важать менше, приблизно в районі 150 кг. Такий параметр можливий та відповідає масі американської W76 у зборі для міжконтинентальної балістичної ракети Trident для підводних човнів.
Беручи до уваги масу шести блоків по 150 кг кожний можливо зробити наступні розрахунки. Під час наближення до поверхні у щільних шарах атмосфери бойові блоки балістичних ракет невеликої дальності сповільнюються з 3-4 км/с до 1,5-1,8 км/с. На такій швидкості 1 кг маси при зіткненні передає енергію у 1,4 мегаджоуля (МДж).
Якщо знехтувати зменшенням маси бойового блоку через витончення шару абляційного покриття (яке дозволяє йому не згоріти під час входження в атмосферу), то енергія удару 150-кг масогабаритного макета становитиме 210 МДж. Для прикладу: енергія вибуху 1 кг тротилу становить 4,2 МДж.
Тобто один 150-кг блок за “силою удару” за швидкості близько 5 Махів еквівалентний 50 кг тротилу. Але кінетичний удар не має ані фугасної дії, ані вражаючих елементів, як в осколково-фугасній бойовій частині. Тобто навіть його порівняння з авіабомбою ФАБ-100, яка містить приблизно стільки ж вибухівки – не відповідає реальності.
Більш того, є питання точності цих ударів. Бо система наведення індивідуальних бойових блоків балістичних ракет невеликої дальності передбачає їх розведення за окремими траєкторіями ще у космосі, на висоті у кілька сотень кілометрів. І з цієї висоти вони вже падають на ціль з точністю, яка у кращому випадку уявляється в межах близько +/- 100 метрів (для радянських технологій – у близько +/- 300-500 метрів).
І така точність при так званому “кінетичному виконанні” дозволяє вразити щось виключно випадково. Але похибка у навіть 100 метрів не має значення, якщо мова йде про ядерне виконання, коли кожен бойовий блок може мати потужність у 300 кілотонн. І саме під такі ядерні бойові частини “Орешник”, як балістична ракета невеликої дальності, і створювався. Але те, що РФ має можливості завдання ядерних ударів, і без нових ракет, і так добре відомо.