В Індії з 2018 року обіцяють розробити ракету “повітря-повітря” з прямоточним твердопаливним двигуном, Gandiva або Astra Mk III з дальністю 350 км, в чому має допомогти РФ, але терміни знову відкладено
Індійський амбітний задум, про який відомо з 2018 року, щодо створення за допомогою РФ ракети “повітря-повітря” великої дальності, що матиме змогу вражати цілі на відстані 350 км та має назву Gandiva (або Astra Mk III), знову переноситься.
Як зазначила в інтерв’ю India TV Періна Деві, представниця DRDO (агенція оборонних досліджень та розробок), ракета буде готова щонайраніше через три роки. Слід відзначити, що у самому позитивному матеріалі, який частково англійською мовою, про попередні терміни робіт вирішили не згадувати.
Безумовно, й причину затримки реальних термінів не вказано. Також у ньому не згадано участь РФ у розробці, хоча раніше це не приховувалось. Як і те, що Москва активно сприяла створенню і Astra Mk I.
Нагадаємо, що перші відомості про початок робіт зі створення в Індії прямоточного твердопаливного реактивного двигуна з’явились ще у 2018 році, коли були проведені його перші випробування. Вже у 2022 році були оприлюднені плани розробки ракети повітря-повітря Astra Mk III чи Gandiva та її цільовий показник дальності у 350 км, що в 1,5 раза перевищує дальність наявної зараз в індійських повітряних силах європейської ракети Meteor із зоною ураження близько 200 км.
При цьому спосіб досягнення такої дальності буде ідентичним – застосування прямоточного твердопаливного реактивного двигуна, розробка якого, як вихвалялись у самій Індії, відбувається спільно із РФ. Водночас для полегшення та прискорення розробки, цей двигун буде інтегровано в існуючу індійську ракету Astra, яка збереже всі свої основні компоненти. Тобто вся суть розробки Gandiva фактично лише у прямоточному двигуні.
Але, напевне, щось склалось не так, як планували у самому Делі, й терміни закінчення робіт по цій ракеті тепер перенесено на 2029 рік.
Разом з тим, зараз Індія має дуже потужний стимул цієї розробки – операцію “Сіндур” із сутичкою з Пакистаном у травні 2025 року, коли відбулась масштабна повітряна битва за участю понад 130 літаків. І під час неї свою практичну ефективність показало поєднання ракет “повітря-повітря” великої дальності та літаків далекого радіолокаційного спостереження.
Зокрема, один індійський Rafale був нібито збитий пакистанським J-10CE з відстані у приблизно 200 км за допомогою далекобійної ракети PL-15 (усе китайського виробництва). При цьому пакистанські повітряні сили мали двократну перевагу над індійськими у літаках ДРЛВ: 8 шведських Saab 2000 Erieye та ще 4 китайських ZDK-03, всього 12, проти 3 одиниць EMB-145AEW Netra з власною сучасною РЛС, а також 3 одиниць A-50EI – російських Ил-76 з ізраїльською РЛС EL/W-2090, всього 6.
Більше того, важливішою могла бути навіть не перевага у кількості літаків ДРЛВ та можливостях їх радіолокаційних комплексів, а у інтеграції у єдину систему винищувача, ракети та літака ДРЛВ з можливістю передачі даних про ціль та управління ракетою.
І якщо для китайського винищувача J-10CE, китайської ракети PL-15 та китайського літака ДРЛВ ZDK-03 об’єднання цілком передбачуване, то чи об’єднано Rafale із Meteor з існуючими в Індії літаками ДРЛВ питання залишається відкритим.