У загарбників насправді наявні кілька різновидів супутникового зв’язку, серед яких є як адекватні варіанти, так і зовсім не відповідні для заміни Starlink, але всі вони мають свої суттєві особливості, та демонструють реальне технологічне відставання РФ
Завдяки плідній взаємодії Міністерства оборони України та американської фірми Spase X, вдалося заблокувати всі не авторизовані термінали Starlink на українській території. Це, своєю чергою, вплинуло не тільки на можливість окупантів запускати безпілотники з керуванням через супутниковий інтернет Starlink. Значнішим наслідком відключення Starlink стало для пілотів дронів, та керівного складу.
Завдяки такому швидкому та надійному інтернету, всі вони отримували, приміром, здатність транслювати відео з безпілотників, що вкрай необхідно для управління сучасним полем бою.
Тепер же, інтернет можливо забезпечити лише через фізичне з’єднання кабелем, або Wi-Fi мостами, що не зовсім зручно. І, скажімо, оператори дронів, навряд чи будуть протягувати кабель до своєї стартової позиції, особливо враховуючи насиченість дронами та відкритість поля бою.
Тому, загарбники будуть шукати альтернативний супутниковий зв’язок, і вони мають в своєму розпорядженні декілька альтернатив. Але спочатку згадаємо як функціонує Starlink. Супутники цього угруповання, яких вже кілька тисяч, розміщуються на низькій навколоземній орбіті (приблизно 550 км над поверхнею землі).
Власне термінал Starlink має пласку форму, а не форму “тарілки”, завдяки активній фазованій антенній решітці, що дає змогу швидко без втрати сигналу переходити між супутниками. Швидкість з’єднання на рівні 200+ Мбіт/с, а затримка близько 40 мс.
А зараз до російських “аналогів”. Першим виділимо, ймовірно, найкращий з доступних варіантів для заміни Starlink – систему супутникового зв’язку від “Газпрому” на основі супутників “Ямал”.
Ці супутники (заявлені як діючі Ямал 601, Ямал-300К, Ямал-401 та Ямал-402) розташовані на геостаціонарній орбіті, на висоті 36 000 км над рівнем землі. На землю один супутник посилає декілька десятків променів, які охоплюють територію РФ, включно з окупованою частиною України.
Для з’єднання з ним існують різноманітні версії антен. Перша, це фіксовані “тарілки”, їх фізично націлюють на супутник. Друга, це поворотні, котрі можуть автоматично наводитись на супутник та коригуватись, навіть якщо вони розміщені на об’єкті, що рухається.
Остання версія, на даний час представлена серією антен супутникового зв’язку РС-30М/ С. Їх окупанти вже встановлювали на свої морські дрони, а також на пасажирські поїзди. Обидва типи антен мають більші габарити, через що їх важче приховати, а також не вийде встановити на літальні дрони.
Однак, ця система має безліч недоліків та проблем у порівнянні зі Starlink. З огляду на те, що супутники “Ямал” розташовані на геостаціонарній орбіті, зв’язок через них має значну затримку на рівні 600-1200 мс. Крім того, щоб термінал “діставав” до супутника, він мусить випромінювати набагато потужніший радіосигнал, ніж Starlink. До того ж, окупанти часто скаржаться на те, що засоби РЕБ Сил оборони України вміють придушувати цей канал зв’язку.
Але проблема цього варіанту полягає не тільки в цьому, оскільки він має ще й низьку пропускну спроможність. Так, наприклад для антени РС-30М заявлено 80 Мбіт/с на отримання та 5 Мбіт/с на передачу. Хоча, максимальний тариф “Газпрому” декларує можливість з’єднання до 100 Мбіт/с та 10 Мбіт/с відповідно, але накладає обмеження по трафіку, жодного “анліму” – “бізнес пакети” розраховані на обсяг до 60 Gb за 30 днів. Бюджетніші пропозиції приватним споживачам – до 58 Gb при швидкості 20 Мбіт/с та 1 Мбіт/с відповідно.
І такі показники виглядають зовсім “нікчемно”, тому що навряд чи з такою швидкістю вийде передати хоча б одну стабільну трансляцію у прийнятній роздільній здатності. На додаток – розміри антени, складний механізм її позиціонування, та більші витрати енергії на її функціонування.
Отже підсумовуючи, варіант від “Газпрому” має низьку пропускну здатність, велику затримку, великі габарити антени, та вищу помітність для засобів РЕР. Втім, окупанти вже зараз досить активно застосовують його на передовій.
Наступним варіантом для заміни Starlink у окупантів, варто відзначити варіант від компанії “Бюро 1440”. Там розробляють повноцінну високошвидкісну альтернативу Starlink, із супутниками на низькій навколоземній орбіті.
В планах у фірми розпочати комерційну експлуатацію цієї системи у 2027 році із вже на той час розміщеними на орбіті 288 супутниками. Однак, і тут не обійшлося без проблем. Так, першу партію з 16 супутників планувалося вивести на орбіту ще у 2025 році, але запуск так і не трапився, і його перенесли на 2026 рік.
Навіть якщо у цьому році їх справді почнуть запускати, то навряд чи їм вдасться запустити цілих 288 супутників до 2027 року. А із меншою кількістю покриття ймовірно буде не повним, а часом може траплятись й таке, що над терміналом не буде жодного супутника. Тому, зараз старт системи у 2027 році виглядає непереконливо. Тому що існує навіть питання на яких саме ракетах і за яку ціну ці супутники будуть виводити на орбіту, якщо до цього взагалі дійде.
Далі необхідно розглянути військові варіанти супутникового зв’язку. Тут є в наявності відразу декілька угрупувань супутників, але найпотужнішим угрупуванням є серія супутників “Благовест”, які були розгорнуті під потреби так званого міноборони РФ з 2017 по 2019 рік . Вона складається із чотирьох супутників, що знаходяться на геостаціонарній орбіті.
Точні специфікації невідомі, але вказується, що вона призначена для високошвидкісної передачі інформації, телерадіопрограм, забезпечення телефонного та відеоконференцзв’язку, та виходу в глобальну мережу інтернет. Загалом вона створена для забезпечення зв’язком штабів та командних центрів. Для підключення можуть використовуватись різні термінали та станції, але всіх їх поєднують великі розміри та висока помітність для засобів РЕР.
Через використання великих, складних та дорогих антен, навряд чи ними вдасться забезпечити всі ланки командування, а лише найвищі, на рівні бригад та вищого керівництва, а про операторів дронів на позиціях не йдеться.
Напевне найменшою та найлегшою станцією для підключення до “Благовеста”, є “Аурига-1,2В”. Але навіть вона має досить великі габарити, вагу, і потребує додаткове радіотехнічне обладнання. А також значно складніша у налаштуванні, хоч і може бути встановлена однією людиною.
Проте не дивлячись на всі ці проблеми, окупанти застосовують їх. Що цікаво, ЗСУ змогли захопити такий термінал ще у 2022 році на Київщині, тому можливість вивчити його вже була.
Це не всі системи угрупування супутників, що призначені для забезпечення зв’зку, які є в наявності у РФ. Втім, інші мають надзвичайно низьку пропускну спроможність, і не зможуть навіть близько замінити Starlink.
А деякі з них, як от “Гонец” на низькій навколоземні орбіті, можуть передавати лише текстові повідомлення. При чому, супутник спочатку записує дані, потім робить потрібний оберт навколо землі доки в полі зору не з’явиться отримувач чи базова станція, і тільки потім передає інформацію далі.
Потужніші системи, що справді можуть замінити Starlink перебувають ще на етапі розробки, причому строки введення в експлуатацію чи хоча б запуску перших супутників постійно “відкладаються на потім”.
Таким чином загалом, РФ значно відстає у сфері супутникового звя’зку, у порівнянні з країнами заходу. Ті системи, які існують зараз, мають свої доволі значні недоліки та фактично відповідають рівню технологій 90-х та 2000-х років. Але навіть ними навряд чи вдасться забезпечити всі ланки управління військами, та пілотів БПЛА. А тим паче у такі стислі строки, адже Starlink не працює вже зараз, а бойові дії не планують припинятись.
