Як виглядають актуальні можливості Європи в царині оперативного виявлення російських ракет середньої дальності, які використовуються у війні супроти України
Росіяни вже двічі застосували свою балістичну ракету середньої дальності (БРСД) “Орешник” для атак по Україні, у листопаді 2024 року та січні 2026 року. Окрім того, агресор з певною регулярністю запускає по нашій інфраструктурі крилаті ракети середньої дальності 9М729 “Новатор” до ракетного комплексу “Искандер-М1”.
На цьому тлі постає питання про те, які ресурси в аспекті супутників має Європа для оперативного виявлення російських ракет, та де у Великій Британії знаходиться американська радіолокаційна станція AN/FPS-132. Відповідь міститься у публікації “Europe and ballistic-missile warning: space for improvement”, що розміщена на сторінках Military Balance Blog шанованого IISS (Міжнародний інститут стратегічних досліджень).
США як єдиний “постачальник” оперативного виявлення ракет
Як наголошують автори публікації, на даний момент найбільші ресурси серед усього Заходу з оперативного виявлення ракет мають США, які розгорнули систему раннього сповіщення SEWS. Її складовою є мережа супутників SBIRS, котрі здатні фіксувати факт пуску ракет за інфрачервоним слідом.
Ну а в свою чергу, можливості SBIRS (як акцентують саме фахівці IISS) доповнюються американською радіолокаційною станцією оперативного попередження AN/FPS-132, що розташована на авіабазі Fylingdales Королівських ВПС Великої Британії.
Тут варто зробити певну ремарку та зазначити, що AN/FPS-132 здатна відстежувати одночасно декілька сотень об’єктів на відстані до 5600 кілометрів. В експлуатацію ця РЛС була введена ще у 1963 році, упродовж свого періоду роботи пройшла декілька модернізацій, знаходиться в управлінні британських ВПС та водночас включена до складу американської системи BMEWS (Ballistic Missile Early Warning System), що здатна виявляти проліт міжконтинентальних балістичних ракет через Північний полюс.
Як далі наголошують в IISS, на даний момент США є по суті єдиним “джерелом” можливостей оперативного виявлення пусків ракет. Свої прогалини в цьому сегменті європейські держави-учасниці НАТО намагаються заповнити самостійно, однак “зіштовхуються з труднощами в цьому процесі”.
Нереалізовані ресурси Європи
До цього моменту країни Європи докладали зусилля до створення власної мережі супутників для оперативного виявлення пусків ракет. Однак ці старання на даний момент не завершені до кінця.
Наприклад, у 1990-хх роках Франція запустила проект Spirale (Système Préparatoire Infra-Rouge pour l’Alerte), в межах якого у 2009 році на орбіту були виведені два супутники Spirale, котрі однак відіграли роль демонстратора технологій. Після цього епізоду проект Spirale більше не розвивався, тому що на той момент Європа побоювалась ракетної загрози хіба що від Близького Сходу.
У 2025 році Німеччина розпочала роботу над проектом наносупутника оперативного виявлення ERNST 12 U, по якому минулого року було випробувано сенсорний комплекс та канал передачі даних в X-діапазоні. Однак і цей проект на даний момент має статус лише “демонстратор технологій”.
Окремо цікаво, що ще у 2019 році Європейський Союз запустив власний проект TWISTER, який зокрема передбачає створення мережі супутників для оперативного виявлення пусків ракет. Однак, якщо коротко, то і цей проект на даний момент не отримав свою практичну реалізацію.
Висновки матеріалу
По суті, Європа на даний момент не має власних (та незалежних від США) можливостей з оперативного виявлення пусків ракет. І це є загрозливою ситуацією для усього континенту, на тлі епізодів із ударами БРСД “Орешник” та КР 9М729 “Новатор” до ракетного комплексу “Искандер-М1”.
Іван Киричевський, військовослужбовець 413 полку СБС “Рейд”, експерт Defense Express