Яким був бойовий шлях американських авіатранспортованих танків M551 Sheridan у Збройних силах США, яка місія стала для них останньою у строю та чому спроба створення нових машин для заміни, по суті, зазнала поразки
З 1967 по 1997 роки армія Сполучених Штатів експлуатувала легкі авіатранспортовані танки M551 Sheridan, які мали броню з алюмінієвого сплаву, важили лише 15,2 тонни, але були оснащені 152-мм гарматою зі 30 боєприпасами, призначеною для протидії радянським танкам типу Т-62.
Американський ресурс Task&Purpose присвятив окрему публікацію історії цього танка. Сам матеріал показовий, бо наштовхує на певну думку: ймовірно, завдання розробити збалансовану авіатранспортовану бойову машину видається нереалістичним навіть для високорозвинених країн.
Коротко кажучи, армія США замовила розробку “Шерідана” ще у 1959 році, коли відмовилася від легкого танка “Скорпіон”. На початковому етапі розробки американське військове керівництво встановило вимоги: майбутня машина мала долати водні перешкоди, бути достатньо легкою для десантування з транспортних літаків і водночас мати потужне озброєння для протидії радянським Т-62.
Корпус M551 Sheridan виготовлявся з алюмінієвого сплаву 7039; захист довелося принести в жертву заради вогневої потужності та мобільності.
Щоб зберегти баланс між низькою вагою та вогневою потужністю, конструктори “Шерідана” встановили на танк 152-мм гармату/пускову установку M-81 вагою лише 480 кілограмів. Для порівняння, 105-мм гармата M-68 на танку M60 Patton важила 1270 кілограмів. Окремою перевагою M-81 виглядала можливість запуску протитанкових ракет MGM-151 Shillelagh з дальністю ураження цілей до 2000 метрів.
Як було зазначено вище, армія США прийняла “Шерідан” на озброєння у 1967 році. Однак бойове використання під час війни у В’єтнамі розпочалося лише через два роки, тому для M551 Sheridan бракувало боєкомплекту в достатній кількості.
Практика показала, що бронезахист цих легких танків був настільки низьким, що екіпажам “Шеріданів” доводилося кріпити на свої машини додаткові сталеві пластини, мішки з піском та колоди.
Застосування протитанкових ракет MGM-151 Shillelagh виявилося ускладненим в умовах джунглів; фактична скорострільність M-81 складала лише два постріли на хвилину. Єдине, що задовольняло американських військових у “Шерідані” – це достатньо висока вогнева міць, яка дозволяла руйнувати польові укріплення противника.
Досвід застосування у В’єтнамі виявився загалом неоднозначним, що може пояснити наступний парадокс: після 1978 року переважна більшість із 1700 серійних M551 Sheridan була відправлена на зберігання, але водночас певну кількість цих танків армія США продовжувала тримати в строю як мобільний протитанковий засіб, здатний руйнувати польові укріплення противника.
Під час висадки в Панамі у 1989 році американські військові задіяли, зокрема, 17 танків “Шерідан”, поява яких справила відповідний психологічний ефект. Під час операції “Буря в пустелі” 1991 року армія США використовувала M551 Sheridan для ведення розвідки та знищення польових укріплень. За весь час бойового застосування “Шерідани” так і не виступили в ролі протитанкового засобу, тобто екіпажам M551 Sheridan так і не довелося стріляти безпосередньо по Т-62 або іншим радянським танкам.
Після завершення “Холодної війни” танки “Шерідан” в американській армії почали переобладнати на імітатори зразків радянської бронетехніки, наприклад Т-72 або БМП-1, що було необхідним для бойової підготовки військ. Саме це стало останнім завданням M551 Sheridan у строю армії США до виведення з озброєння у 1997 році.
Водночас, із завданням створити машину в класі “легкий танк” з характеристиками, кращими за “Шерідана”, американські конструктори так і не впоралися. Це, у свою чергу, дає американцям певний привід для ностальгії за тим самим M551 Sheridan.
Іван Киричевський, військовослужбовець 413-го полку СБС “Рейд”, експерт Defense Express