“Спрут-СД” загарбників став яскравим прикладом непотрібної машини на рівні задуму, котру схвалили у 2006 році, але так і не придбали
Російський легкий танк, що по суті є самохідною протитанковою гарматою, 2С25 “Спрут-СД” було затверджено на озброєння 9 січня 2006 року, тобто цілих 20 років тому, своєрідний “ювілей”. І за цей період він всупереч усім обіцянкам так і не отримав собі покупців навіть в країні-виробнику, перетворившись на музейний та виставковий зразок.
Цю техніку почали розробляти ще у 1980-х як заміну плаваючому танку ПТ-76. При цьому вона мала надходити до повітрянодесантних дивізій ВДВ та мати можливість десантуватися з повітряного судна. Як підсумок з’явилося обмеження по вазі у лише 20 тонн.
Однак сталося так, що з прогресом засобів ППО та авіації без застосування ядерної зброї проведення масштабної десантної операції стало майже нереальним. Внаслідок цього створений інструмент виявився не дуже необхідним окупантам, та і під час випробувань у 1990-х почали виявлятися численні технічні вади.
Загалом було виготовлено близько 40 одиниць 2С25, а згодом проєкт відправився на “модернізації” та спроби продати на експорт. Заради цього вони активно нав’язувалися Індії на роль легкого танка, але там відмовилися та взялися за власну розробку. У 2022 році знов почали говорити про серійний випуск для ЗС РФ, але нічого нікуди не зрушило.
Погана привабливість “Спрут-СД” обумовлена в слабкій захищеності її алюмінієвого корпусу, що доповнюється використанням 125-мм гармати, на боєкомплекті до якої фактично знаходиться екіпаж. Тобто перед нами свого роду “порохова діжка”, котра може вибухнути навіть від незначного влучання.
Хоча подібні проблеми повноцінно офіційно не визнавалися для цього проєкту, про це говорили про БМП-4, яка також призначена для десантників. Власне, на її базі базується найсучасніша модифікація “Спрут-СДМ”, котра навіть начебто пройшла випробування, але досі не отримала замовлення.
Отже ми бачимо машину, котра була приречена вже на етапі концепції та вимог, в результаті чого вона не може застосовуватися за прямим призначенням під час авіадесанту. Водночас можливості плавати недостатньо, щоб зацікавити сухопутні війська, яким потрібні засоби, що здатні “витримувати удар”.
Ось так і трапляється, що через більше ніж 30 років після появи та 20 років після прийняття на озброєння “Спрут-СД” залишається непотребом, який “шкода утилізувати”, але і не хочеться купувати, коли можна обрати щось практичніше. Хоча формально проєкт ніхто не припиняв, вкрай малоймовірно, що ми колись побачимо його масове серійне виробництво.