Суд має право відмовити у розгляді заяви на розлучення, якщо жінка вагітна чи має дитину до 1 року. Але скоро це може змінитися.
Українське законодавство визначає добровільність однією з головних засад вступу до шлюбу. Однак цікавий факт: не завжди вихід із сімейного союзу є так само добровільним. У Сімейному та Цивільному процесуальному кодексах існують статті, які дозволяють суду відхилити заяву на розлучення подружжів під час вагітності дружини або за наявності дитини віком до одного року.
Роками ці норми закону перешкоджали парам розірвати шлюб у різних ситуаціях: від домашнього насильства до простого бажання жити окремо. Усунути законодавчу колізію має законопроєкт №5492, який у серпні депутати Верховної Ради підтримали у першому читанні.
Що це за законопроєкт, як він має вирішити проблему і чому відмова у розгляді заяви на розлучення під час вагітності та до досягнення дитиною однорічного віку шкодить подружжю, а не допомагає? Про це LIGA.Life запитала у керівниці Аналітичного центру Асоціації жінок-юристок України “ЮрФем” Катерини Шуневич та керівниці департаменту захисту прав жінок благодійного фонду “Місто Добра” Таїсії Рубаняк.
Чому суд відмовляє у розлученні?
У Сімейному кодексі України є дві статті, які суперечать принципу добровільності шлюбу — 110 та 111. Перша передбачає, що впродовж вагітності дружини та протягом року після народження дитини пара чи один із подружжя не може пред’явити позов про розлучення. Однак існують винятки, якщо:
- один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого із подружжя або дитини;
- під час вагітності батьківство зачатої дитини визнане іншою особою;
- батьківство щодо дитини віком до одного року визнано іншою особою або суд виключив відомості про чоловіка як батька дитини із запису про її народження.
За відсутності таких умов, згідно з п. 5 ч. 4 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу, суд повертає заяву про розірвання шлюбу позивачеві.
“Виникає питання, чи була тут дотримана добровільність шлюбу, — розповідає керівниця Аналітичного центру “ЮрФем” Катерина Шуневич. — В Україні немає так званого випробувального терміну, коли перед одруженням треба пожити разом рік, наприклад. Якщо такого немає, то чому мають бути обмеження на розлучення?”.
Експертка додає, що такі норми закону створюють ризик для жінок, зокрема й тих, що мають дітей, які можуть потребувати допомоги від домашнього насильства. Фактично у цій ситуації держава не запобігає вчиненню насильства, а легітимізує його можливість і ускладнює отримання невідкладної допомоги.
Водночас є питання і до статті 111 Сімейного кодексу, яка дає можливість суду вживати заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Тут, наголошує Катерина Шуневич, важко визначити, якими саме є ці моральні засади:
“Це поняття дуже оціночне. Наприклад, жінка перебуває у шлюбі, де чинять домашнє насильство щодо неї, завдаючи фізичної та психологічної шкоди, тиснуть фінансово. Це суперечить моральним засадам суспільства? Якщо суд не побачить тут суперечностей, то примирення подружжя може зумовити продовження домашнього насильства”.