Через незначну масу та пластиковий корпус супротивник може дистанційно мінувати не тільки передову, але й віддалений тил.
Міна / © фото з соцмереж
Загарбники внесли зміни в тактику мінування територій, почавши активно використовувати покращені протипіхотні міни ПМД-6. Удосконалена версія радянської зброї пристосована спеціально до зимових умов і становить збільшену небезпеку як для військових, так і для цивільних.
Про це інформував військовий аналітик Олександр Коваленко.
Що собою являє ПМД-6 і як її модифікували росіяни
Початкова ПМД-6 — це радянська протипіхотна міна натискної дії, створена ще в 1930-х роках. У класичному варіанті часів СРСР її виготовляли в дерев’яному корпусі, всередину якого поміщали 200-грамову тротилову шашку. Однак сучасна російська промисловість значно модернізувала цей застарілий боєприпас.
Основні відмінності нової версії:
-
Пластиковий корпус: замість деревини застосовується білий пластик. Це робить міну візуально майже невидимою на снігу.
-
Труднощі виявлення: через відсутність металевих компонентів корпусу (окрім детонатора) сучасні металошукачі можуть не реагувати на таку міну, що суттєво ускладнює роботу саперів.
Незначна вага виробу, яка становить менше ніж 300 грамів, відкрила для окупантів нові можливості доставки смертоносного вантажу. Тепер міни ПМД-6 можуть масово скидатися навіть з легких FPV-дронів, що дає змогу ворогові дистанційно «засівати» небезпечними пастками великі території.
За словами Коваленка, зараз росіяни використовують ці міни переважно на лінії бойового зіткнення та в ближніх тилових районах. Проте небезпека може поширитися значно далі.
Чи є загроза для віддаленого тилу
Військовий аналітик застерігає, що супротивник може застосувати нову тактику для терору мирних міст далеко від фронту.
«Це не означає, що окупанти не почнуть використовувати їх на дронах великої дальності, Shahed-136, для скидання над глибоким тилом, як це вже робиться з протитанковими мінами ПТМ-3», — підкреслив експерт.
Фахівець вкотре нагадав українцям про правила мінної безпеки: наближатися до підозрілих предметів, а тим паче чіпати їх, категорично заборонено. У разі виявлення невідомих об’єктів необхідно негайно повідомити ДСНС або поліцію.
Нагадаємо, раніше видання Forbes інформувало про зміну тактики російських повітряних атак. За інформацією журналістів, РФ почала використовувати великі безпілотники типу «Гербера» як носії для запуску ударних FPV-дронів на великі відстані.
Якщо спершу ці апарати використовувалися переважно як приманки для виснаження української протиповітряної оборони, то згодом їх почали використовувати як платформу для доставки засобів ураження вглиб території України. Концепція «дрона-матки» не є новою, однак поєднання дешевизни носія та точності FPV створило нову тактичну загрозу.
За підрахунками експертів, «Гербера» має легку конструкцію (рама з фанери та корпус з пінопласту), важить близько 18 кг, обладнується китайським двигуном DLE60, здатна долати до 640 км, а її вартість становить приблизно 2 тисячі доларів.
Радник міністра оборони України Сергій Бескрестнов (позивний «Флеш») на початку лютого 2024 року оприлюднював докази застосування нової тактики — зокрема, було знайдено збитий безпілотник із кріпленням під FPV-дрон, а також з’явилося відео запуску малого дрона з носія в повітрі.
Окрему увагу експерти звертали на проблему зв’язку. Після обмеження доступу до Starlink на окупованих територіях російські інженери почали використовувати китайські радіомодеми XK-F358 Mesh, які дозволяють створювати так звану «летючу мережу». У такій системі дрони виконують роль ретрансляторів сигналу, що дає змогу керувати FPV на фінальному етапі атаки навіть на великій відстані.
Аналітики відзначали, що хоча бойова частина FPV-дронів відносно невелика (1–2 кг), вони залишаються ефективними проти радіолокаційних станцій, зенітно-ракетних комплексів, складів пального та боєприпасів, а також дорогої бронетехніки.