Зупинилося серце видатного херсонського рибалки Валентина Єрмоленка, котрий очолив підпільний рух під час окупації міста та рятував людей.
Валентин Дмитрович / © ТСН
Напередодні пішов з життя Валентин Дмитрович Єрмоленко — рибалка з Херсона, який на початку окупації згуртував навколо себе підпільників, облаштував схованки для своїх, підтримував зв’язок з нашими на лівому березі та перевозив людей через Дніпро, визволяючи їх з окупації.
Він надавав допомогу нашим військовим, переховував їх у своєму домі та не дозволив зняти синьо-жовтий стяг протягом усього періоду окупації.
Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Наталії Нагорної.
Що відомо про Валентина Єрмоленка
Валентин Дмитрович тяжко захворів, коли супроводжував наших бійців під час операції на островах. Згодом усе майно родини опинилося під водою після руйнування Каховської ГЕС. Він найбільше бажав залишитися у Херсоні, але біля будинку, де він проживав, стало надто небезпечно. Його евакуювала група медиків, і наразі він знайшов свій останній спочинок на Волині. Йому було 68 років. Хоча він боровся за свій Херсон, офіційно він залишався цивільною особою. Проте, прощання з ним відбулося як із захисником України.
Морські піхотинці 34-ї бригади поклали йому свій прапор, а труну накрили синьо-жовтим стягом. Проте, сьогодні ми хочемо говорити не про смерть, а про гідне життя.
Валентин Дмитрович Єрмоленко походить з району Гідропарк, що на березі Дніпра.
Валентин Дмитрович / © ТСН
«Ми познайомилися того дня, коли по його оселі летіли міни, а він щойно повернувся з евакуації людей з окупованого лівого берега. Тоді ми ще не усвідомлювали, що цей 64-річний чоловік очолив херсонське підпілля і разом із побратимами-херсонцями чинив спротив. Його дім став прихистком для тих, кого розшукували російські окупанти. Після звільнення він продовжив допомагати військовим і категорично відмовлявся виїжджати», — зазначає Наталія Нагорна.
До оборони долучилася вся родина: син Дмитро повернувся з-за кордону і приєднався до війська, онук Валентин займався партизанською діяльністю, а дружина Оленка опікувалася підпільниками. І весь час на їхньому будинку майорів синьо-жовтий прапор.
Під час підриву Каховської ГЕС їхній будинок 12 днів перебував під водою. Лише прапор виднівся над поверхнею. Вони втратили майже все своє майно, переїхали мешкати до чужої оселі, і саме тоді ми зустрілися знову.
Хвороба, лікарняне ліжко та мрії про Керч
Тоді з’ясувалося: наш партизан Дмитрович чекав на спецпризначенців на Дніпрі, через що сильно застудив ноги та легені.
Ноги почали відмовляти, але лікарі з Інституту травматології та ортопедії, дізнавшись його історію, взялися допомогти. Дружина Оленка підтримувала чоловіка: «Він у мене боєць, він у будь-яких ситуаціях налаштований оптимістично».
На лікарняному ліжку Дмитрович мріяв: «Хочу в Керч і піджопника кацапам дати». Ми були дуже раді, коли він знову почав ходити.
Навіть перебуваючи в лікарні, він підтримував зв’язок зі своїми контактами з лівого берега: «Дзвониш людям, інформацію збираєш». Щомиті Дмитрович прагнув повернутися до Херсона.
Останній прихисток на Волині та військове прощання
Через півтора року він знову серйозно захворів — війна на Дніпрі зруйнувала його легені, а перебування в Херсоні стало надто небезпечним. Дмитрович разом із дружиною — пані Оленкою — та собакою Галею переїхав на Волинь. Тоді ми були щасливі вже тому, що йому вдалося пережити дорогу.
Однак він пережив і зиму, і весну. Спостерігав за обрізанням винограду, бачив, як розквітає сад, і навчив молодшого онука виготовляти стіл на випадок приїзду гостей. Але він сильно кашляв і ледве говорив. Він прожив 10 місяців, сумуючи за своїм Херсоном. Його серце зупинилося напередодні.
На прощання з Валентином Дмитровичем прибули його син — морпіх Дмитро, його онук — морпіх Валентин та його названий син — морпіх і капелан Максим. Під час окупації Херсона священник став названим сином Єрмоленків, вони допомагали йому переховуватися.
Максим, капелан і названий син: «Валентин, їхній онук, привіз паспорт свого батька, і ми вирізали його фотографію та вклеїли мою фотографію в паспорт його батька».
Тепер Максим несе труну названого батька та відспівує його. Вони привезли йому прапор своєї бригади. Так, Валентин Дмитрович не був офіційно у Силах оборони, але він був оборонцем свого краю.
З ним прощаються так, як і належить прощатися із захисниками — труна накрита синьо-жовтим прапором, таким самим, який він не знімав зі свого дому під час окупації. На церемонії лунають слова: «Прийміть цей прапор як символ держави».
«Він не зміг бути похованим у Херсоні, який так палко любив, і, безумовно, обурювався б, що ми так багато розповідаємо про нього одного, адже він завжди наголошував — безліч гідних людей стояли пліч-о-пліч. І взяв обіцянку: коли лівий берег буде звільнено, ми обов’язково розкажемо про всіх, хто визволяв таку дорогу й важливу Херсонщину», — йдеться у сюжеті ТСН.
▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням: ТСН 20:00 З АЛЛОЮ МАЗУР! Емоції бійців після обміну! НЛО в небі України!
Коментарі Сортувати: Нові Старі Популярні Надіслати