Керування Ормузькою протокою надає Ірану економічну та політичну перевагу. Оглядачі Financial Times вивчають наслідки.

Іран і Ормузька протока / © Associated Press
Загострення протистояння навколо Ірану здатне спричинити неочікувані ефекти для світової економіки та геополітичної ситуації. Незважаючи на відчутні втрати, Тегеран може не тільки зберегти позиції, а й збільшити свій вплив — зокрема завдяки контролю над Ормузькою протокою.
Про це йдеться в аналітичному матеріалі Financial Times.
За висновками видання, дії адміністрації американського президента Дональда Трампа фактично спонукали опонентів США до пошуку новітніх інструментів тиску. Як це вже трапилося у відносинах із Китаєм, так і Іран використав власне географічне розташування як засіб впливу.
Ормузька протока як економічний інструмент
Іран втілив у життя давню загрозу, ускладнивши рух через Ормузьку протоку — важливу магістраль для перевезення нафти. Це дозволило йому не тільки впливати на міжнародні енергоринки, а й імовірно отримувати значні прибутки.
За відомостями FT, Тегеран може брати до 2 мільйонів доларів з корабля за «безпечний прохід». Якщо взяти до уваги, що у звичайний період через протоку пливуть близько 140 кораблів на добу, мова йде про багатомільярдні щомісячні надходження.
Таким чином Іран отримує не лише додатковий ресурс, а й засіб впливу на інші держави — від надання переваг до економічного тиску.
Чи є військове розв’язання
У Вашингтоні дії Ірану називають неправомірними, проте питання полягає у можливостях реагування. Держсекретар США Марко Рубіо визнав, що стан справ є неприйнятним, але конкретні варіанти вирішення залишаються обмеженими.
Експерти, на яких посилається FT, зі скепсисом оцінюють можливість силового розблокування протоки. Географічні умови та технології, якими володіє Іран — насамперед безпілотники — ускладнюють гарантування безпеки навіть за наявності військово-морського супроводу.
Навіть імовірні операції, як-от захоплення стратегічних об’єктів, не дають гарантій відновлення повноцінного судноплавства.
Перемовини як єдиний вихід
На цьому тлі найбільш реальним сценарієм стає дипломатичне врегулювання. Разом з тим Іран, маючи нові важелі впливу, може висунути значно більш суворі вимоги.
Сам Дональд Трамп, який позиціонує себе як «майстер переговорів», опинився у скрутному становищі. За даними FT, він навіть визнавав, що манера перемовин Ірану є для нього незвичною.
Відгук світу і загрози ескалації на Близькому Сході
Держави Перської затоки, особливо Саудівська Аравія та ОАЕ, бояться сценарію, за якого Іран фактично контролюватиме експорт енергоносіїв у регіоні. Водночас вони розуміють загрози безпосередньої ескалації, адже удари по нафтовій інфраструктурі можуть мати довготривалі наслідки.
Не виключено, що частина держав обере прагматичний підхід і погодиться на фінансові умови Ірану, щоб уникнути загострення.
Перед непростим вибором можуть опинитися і союзники США — особливо ЄС та Японія. З одного боку, виплати Ірану можуть викликати невдоволення Вашингтона, з іншого — дозволять уникнути різкого збільшення цін на енергоресурси або повернення до російських ресурсів.
Незважаючи на поточні тенденції, ситуація на Близькому Сході залишається непередбачуваною. Не виключено подальше загострення, включно з можливим залученням наземних сил США.
Разом з тим внутрішній тиск на іранський режим поки не призводить до його послаблення — він демонструє стійкість навіть в умовах війни.
У FT наголошують, якщо Іран вийде з конфлікту не ослабленим, а навпаки — більш впливовим та фінансово зміцненим, це матиме негативні наслідки для глобальної безпеки, світової економіки та самого регіону.