Спортивна риболовля в Україні набирає нових принципів та здобуває популярність, зокрема серед жінок і дітей
Проживання біля Русанівського каналу має численні переваги: можливість купатися, займатися скандинавською ходьбою, насолоджуватися квітами та птахами (я вже майже перетворилася на орнітолога), а також спостерігати за рибалками. У неділю я вболівала за учасників відкритого чемпіонату Київщини з фідерної ловлі 2026. Звичною для журналіста спрагою до деталей, спробувала розібратися в особливостях спортивної риболовлі.
Якщо коротко, то звичайна риболовля приносить задоволення людині, тоді як спортивна – ще й рибі, адже їй надається шанс на повернення до життя.
МІСЦЕВІ ПРЕСНЯКИ ТА ЗАПАСИНАЮЧІ ГОЛОВАТІ
У дводенних змаганнях взяли участь дев’ять четвірних команд, що складалися з 36 учасників. Ловля тривала по п’ять годин; після завершення кожного етапу виловлену рибу зважували та негайно повертали у її природне середовище. Переважно в уловах були плітка (також відома як тарань, прісноводна риба з родини коропових) та карасі. Це типові мешканці каналу, тоді як інша риба потрапляє сюди разом з водою з Дніпра як тимчасовий гість. Під час чемпіонату два такі гос��і, як гос��і, обрали фідерну снасть Дмитра Борсука, що сприяло його команді зайняти перше місце та йому особисто – друге місце у загальному заліку. Така “вибірковість” голів не є чимось дивним, адже Дмитро є майстром у приготуванні прикорму, яким він наповнює годівниці! Він неодноразово здобував титули чемпіона України з поплавцевої та фідерної ловлі. Проте, Дмитро відомий не лише своїми спортивними досягненнями.
З ФРОНТУ – ДО СПОРТУ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА
До початку повномасштабного вторгнення він обіймав посаду директора однієї з київських гімназій. У лютому 2022 року добровільно приєднався до лав Збройних Сил України, служив у 112-й бригаді Територіальної оборони. Пройшов бойовий шлях від Києва до Бахмута, пройшовши шлях від командира відділення до заступника командира взводу. Після служби в районі Лисичанська потрапив до шпиталю; саме там виникла ідея започаткувати власну справу з виробництва товарів для рибальства.
Ветеран подав заявку на отримання гранту, придбав необхідне базове обладнання для виготовлення рибальських аксесуарів та прикормових сумішей. Наразі на його виробництві працюють дев’ятеро осіб. Дмитро керує власним інтернет-магазином та налагоджує співпрацю з оптовими клієнтами, торговельними мережами та спортивними командами. У квітні поточного року його продукція успішно пройшла випробування навіть на чемпіонаті світу в Італії, де, до речі, українська команда увійшла до першої десятки з 29 країн-учасниць!
Такий результат не всіх задовольнив, проте, на думку Дмитра, важливим є сам факт представлення України; спорт – це, перш за все, можливість нагадати про себе світовій спільноті.
ДЛЯ РИБАЛОК – СПОРТ, ДЛЯ ВСІХ ІНШИХ – СВЯТО
Та повернімося до Русанівського каналу.
За два етапи чемпіонату найбільшу кількість риби виловив Олексій Страшний – 4 кг 949 г. У Дмитра Борсука результат склав 4741 г. Третє місце в особистому заліку посів Володимир Пірожніков – 3780 г.
До речі, Олексій Страшний є засновником громадської організації “Риболовний клуб “НІ ХВОСТА НІ ЛУСКИ””, де вони разом з Дмитром Борсуком діляться своїм досвідом у риболовлі, об’єднують однодумців та впроваджують нові підходи до рибальства. Йдеться про формування культури рибної ловлі та виховання поваги до природних ресурсів. У клубі налічується сотні учасників з усієї України. Це свідчить про незмінний інтерес до риболовлі, який навіть посилюється під час війни.
Так само й біля Русанівського каналу за змаганнями спостерігала значна кількість киян: вони підтримували спортсменів, розглядали часом незвичайне та специфічне рибальське спорядження, запитували про нюанси лову. Не кажу вже про те, що щоразу ці змагання стають справжнім святом для дітей, і особливо – для дівчат. Варто зазначити, що все більше юних рибалок приєднуються до батьків на риболовлі. Збільшується й кількість жінок з вудками біля водойм.
Лідеркою моїх симпатій на чемпіонаті стала саме жінка, капітанка однієї з команд, Ганна Семікоз. Моя симпатія подвоїлася, коли я дізналася, що вона родом з Луганська, як і я. До Києва вона переїхала разом із чоловіком у сумнозвісному 2014 році… Захоплення риболовлею їй прищепив чоловік. Спочатку вона їздила з ним за компанію, знаходячи розраду від думок про покинутий рідний дім, а потім спробувала закинути вудку самостійно, відчувши справжній азарт. Ганна віддає перевагу спінінговій ловлі; її найбільший трофей – сом вагою 8 кг 800 г.
РИБОЛОВЛЯ ЗА ПРИНЦИПОМ ГУМАННОСТІ
Цікаво, що в регламенті проведення чемпіонату Київської області з фідерної риболовлі 2026, серед таких положень та принципів, як популяризація риболовного спорту, підвищення спортивної майстерності, визначення найсильніших спортсменів та команд і формування збірних команд області для національних змагань, міститься один пункт, який поки що не є надто звичним для рибалок. Це розвиток принципу «зловив – відпусти».
Попри не надто сприятливі погодні умови (їхню різку зміну) цього разу на Русанівському каналі, за два дні змагань учасники дев’яти команд спіймали понад 98 кг риби. Одразу після зважування вся вона була повернута до життя, щоб прожити своє друге життя. А учасники чемпіонату вирушили готуватися до нових змагань. Цього року їх заплановано чимало, зокрема чемпіонат світу 2026 року в Португалії, де буде представлена молодіжна збірна України. Спортсмени поїдуть за рахунок коштів від реєстраційних внесків, зібраних учасниками цього та інших чемпіонатів. Частина цих внесків також спрямовується на благодійні потреби, зокрема й на підтримку військових.
Я наголошую на цьому для тих, хто вважає, що рибалкам варто було б займатися чимось більш корисним. Що ж до мене, то декілька годин, проведених у компанії спортсменів-рибалок, подарували мені чудовий настрій. Тепер я замислююся: можливо, варто придбати й собі вудку?
P.S. Інформація для новачків: фідерне вудилище має довжину до чотирьох метрів і оснащене годівницею (від англ. «to feed» – «годувати»), тобто корм доставляється рибі просто під рот. Після закидання вудки корм вимивається з годівниці – частину з’їсть риба, частина розійдеться дном, формуючи так звану «пляму прикорму». На мою думку, це справжній ресторан у підводному царстві!
Ольга Коростельова, Київ
Фото авторки, зі сторінки КОФРС та Дмитра Борсука