В Україні мобілізованого військового засуджено до більш ніж 5 років ув’язнення за неповернення на службу.
В Україні засудили військового, який пішов у СЗЧ
На Миколаївщині мобілізованого, який самовільно залишив військовий підрозділ, засудили до 5 років і 3 місяців позбавлення волі.
Це випливає з рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області.
Військовослужбовець залишив службу після смерті батька
Згідно з офіційними даними судової справи, обвинувачений, уродженець Вінниці, був мобілізований до Збройних Сил України на початку літа 2024 року згідно з указом президента «Про загальну мобілізацію». Його було призначено водієм механізованого відділення в одну з військових частин. З того часу він офіційно став військовослужбовцем, маючи всі відповідні обов’язки, передбачені Військовою присягою та статутами ЗСУ. До певного часу солдат належним чином виконував свої завдання в умовах особливого періоду.
Ситуація змінилася наприкінці січня 2025 року. Командування військової частини надало солдату офіційну короткострокову відпустку за сімейними обставинами. Пізніше, через трагічну подію — смерть батька — тривалість відпустки було законно продовжено ще на 5 днів, до 30 січня 2025 року.
Вже наступного дня, 31 січня, військовослужбовець мав прибути до місця тимчасової дислокації свого підрозділу. Однак, у встановлений термін він не з’явився на службу, обравши шлях навмисного ухилення від виконання військового обов’язку. Замість повернення на фронт, солдат поїхав додому, де провів час на власний розсуд, не пов’язуючи його з армією.
Поліція затримала військового, який ухилявся від служби
Перебування поза межами військової частини тривало понад три з половиною місяці. Лише в середині травня 2025 року, під час патрулювання вулиць, чоловіка затримали співробітники Національної поліції та доставили до органів Військової служби правопорядку (ВСП). Після цього він особисто звернувся з клопотанням до Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, декларуючи «щире каяття». Його тимчасово перевели до резервної військової частини, однак належних висновків для себе військовослужбовець не зробив.
Як з’ясувалося під час судового розслідування, це нез’явлення на службу стало лише одним з епізодів правопорушень обвинуваченого:
-
25 вересня 2025 року вироком Тростянецького районного суду Вінницької області його вже було засуджено за аналогічне кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України (самовільне залишення частини або місця служби), до 5 років позбавлення волі;
-
10 лютого 2026 року Вінницький міський суд виніс йому ще один вирок – вже за ч. 2 ст. 309 КК України (незаконне виробництво чи зберігання наркотичних засобів), призначивши остаточне покарання у вигляді 5 років та 1 місяця ув’язнення.
У судовому засіданні в Арбузинці обвинувачений повністю визнав свою провину щодо епізоду нез’явлення з відпустки, не заперечував жодних дат чи географічних обставин і знову заявив про своє каяття. Однак, суд поставився до цих заяв з юридичним скептицизмом.
Чому суд категорично відмовився визнати «щире каяття»
Аналізуючи особу обвинуваченого відповідно до ст. 65 та ст. 66 КК України, суд дійшов висновку про повну відсутність обставин, які б пом’якшували його покарання.
«Справжнє, щире каяття обов’язково передбачає не лише формальне визнання особою факту вчинення злочинних дій на лаві підсудних. Це має бути дійсне, відверте визнання своєї глибокої провини, щирий жаль щодо скоєного та рішучий внутрішній осуд своєї попередньої протиправної поведінки. Найголовніше – це прагнення особи своїми діями виправити негативні наслідки вчиненого. З матеріалів цього кримінального провадження чітко випливає, що одразу після того, як у травні 2025 року чоловік повідомив правоохоронців про ухилення, він вже за кілька днів – 25 травня 2025 року – знову вчинив аналогічний злочин і не з’явився на службу, за що отримав свій перший вирок на Вінниччині. Жодних відомостей про реальну подальшу внутрішню переоцінку своїх дій матеріали справи не містять», — йдеться у матеріалах суду.
Крім того, суд врахував, що за місцем безпосереднього проходження військової служби в механізованому батальйоні солдат характеризувався виключно з негативного боку, а командування склало офіційний висновок про його повну службову невідповідність займаній посаді водія.
Вирок суду
Зважаючи на високий ступінь тяжкості скоєного правопорушення, яке в умовах повномасштабної війни належить до категорії тяжких злочинів, суд визнав чоловіка винним за ч. 5 ст. 407 КК України. За цим конкретним епізодом суддя призначив йому покарання у вигляді 5 років і 3 місяців позбавлення волі.
Оскільки цей злочин був скоєний військовим ще до винесення йому попереднього вироку Вінницьким міським судом від 10 лютого 2026 року, судді застосували спеціальні правила, передбачені ч. 4 ст. 70 КК України (призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень). Шляхом поглинання менш суворого попереднього терміну (5 років та 1 місяць) більш суворим новим терміном суд визначив кінцевий вирок: «Призначити засудженому до реального відбуття покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років і 3 місяці».