Ґренландська акула може жити до 400 років і практично не страждає від онкологічних захворювань. Дослідники нещодавно виявили два генетичні процеси, які, ймовірно, пояснюють ці два аспекти, і які можуть мати важливе значення за межами океану.
У найдавнішого хребетного на планеті виявили нові гени, що відповідають за довголіття / © Instagram / juniel85
Міжнародна група науковців під проводом дослідника з Університету Токіо, Сіґехару Кіношіти, створила найбільш повну на сьогодні генетичну карту ґренландської акули і виявила два раніше невідомі генетичні механізми, які, можливо, допомагають цій істоті доживати до 400 років і при цьому уникати раку. Результати дослідження були опубліковані у виданні Proceedings of the National Academy of Sciences.
Про це повідомляє IFLScience.
Найбільш довгоживучий хребетний на планеті
Ґренландська акула — абсолютний лідер серед хребетних тварин за тривалістю життя. Радіовуглецевий аналіз показує, що деякі особини живуть до 400 років, хоча можлива похибка методу становить приблизно 100 років у будь-який бік. Для порівняння — галапагоська черепаха та ґренландський кит, також відомі довгожителі, живуть близько 200 років.
Ця акула населяє холодні води північної частини Атлантичного океану та Арктики, витримує температури до -1,1°C і може занурюватися на глибину до 3 000 метрів. Вона росте дуже повільно — приблизно 1 сантиметр на рік, а статевої зрілості досягає лише у віці близько 170 років.
Особливо вражаючим є те, що, незважаючи на величезні розміри — понад 6 метрів — і таку тривалу тривалість життя, ґренландські акули статистично повинні були б бути буквально всіяні злоякісними новоутвореннями. Однак вони майже не хворіють на рак, що свідчить про наявність потужних генетичних механізмів захисту.
Два нових ключі до безсмертя
Розшифрувати геном ґренландської акули — непросте завдання: він складається з 6,5 мільярдів пар основ, що вдвічі більше, ніж у людини, і містить багато повторюваних ділянок. Незважаючи на це, команді Кіношіти вдалося створити найбільш повну версію геному — вона охоплює 96,7% ДНК тварини.
Перше відкриття пов’язане з білком гістоном H1.0, який «упаковує» ДНК всередині клітини. Вчені виявили в ньому унікальну заміну: амінокислота лізин замінена на аргінін. Обидві амінокислоти здатні притягувати до себе ДНК, але лізин може «вимикати» своє притягання, а аргінін — ні. Дослідники вважають, що завдяки цьому акула підтримує ДНК у більш щільній, стабільній конфігурації, що протистоїть тому хаосу в геномі, який є характерною ознакою старіння у більшості хребетних.
Друге відкриття стосується фероптозу — одного з видів загибелі клітин, який спричиняє надлишок заліза. Виявилося, що ґренландська акула має 59 копій гена FTH1b, пов’язаного з білком феритином, який утримує залізо в безпечному стані. Це значно більше, ніж у будь-якого іншого дослідженого виду акул.
«Ми вважаємо, що це надає ґренландській акулі надзвичайно потужну здатність контролювати загибель клітин — потенційно захищаючи здорову тканину і водночас дозволяючи усувати пошкоджені або ракові клітини», — пояснюють автори дослідження.
Гіпотези поки що потребують доказів
Вчені радять не робити поспішних висновків: обидва механізми наразі є лише гіпотезами. Висновки базуються виключно на аналізі геномної послідовності, а не на реальних експериментах з живими клітинами. Щоб підтвердити, як саме ці гени функціонують на практиці, знадобляться подальші дослідження.
Проте сам факт отримання якісного геному вже є важливим кроком уперед — попередні дві спроби зібрати геном ґренландської акули залишили багато прогалин. Нова версія охоплює 96,7% ДНК тварини і є найнадійнішою основою для майбутніх досліджень старіння — і не лише у акул.
Нагадаємо, люди втратили можливість жити довше через динозаврів. Вчені припускають, що наші предки-ссавці втратили гени довголіття через необхідність швидко розмножуватися та виживати в епоху панування доісторичних гігантів.
Коментарі Сортувати: Нові Старі Популярні Надіслати