Зцілення душі… Задоволення потреб у сфері психічного здоров'я для українських військових ветеранів

Зцілюючи душу… Забезпечення потреб ментального здоров’я для ветеранів військової служби в Україні

Що можна зробити, аби полегшити їхні страждання, коли країна нарешті матиме змогу відновитись?

Поточна російська агресія проти України є трагедією колосальних масштабів, яка, безсумнівно, спричиняє глибокі психологічні травми й неминуче матиме тривалі наслідки для військовослужбовців та цивільних, не кажучи вже про переселенців. «У своєму дослідженні я детально описую, як організувати надання психологічної допомоги для українських ветеранів», — зазначає експерт Королівського медичного корпусу Великої Британії (RAMC) Мартін П. Діл. Більше деталей — у статті, підготовленій автором для «Вокс Україна».

Більшість досліджень, присвячених ветеранам, переважно зосереджені на досвіді США та Великої Британії, і вони не є цілком релевантними для російсько-української війни, яка являє собою екзистенційний конфлікт та боротьбу за національну ідентичність. На відміну від американських та британських ветеранів, українські військовослужбовці, які повертаються, знаходять країну у стані руйнувань, що все ще перебуває на передовій боротьби за власне виживання, та повертаються додому, де їхні близькі так само зазнали тяжких наслідків війни.

Понад мільйон працездатних чоловіків та жінок уже є ветеранами, і ця значна цифра унеможливлює надання будь-якої спеціалізованої підтримки для них, особливо враховуючи загальне зростання психологічних проблем у населення, пов’язаних із травмами війни (World Economic Forum, 2022). Що ж можна зробити, аби полегшити їхні страждання, коли країна нарешті матиме змогу відновитись? Фізичну інфраструктуру відновити відносно легко, проте відновлення людських душ є набагато складнішим завданням.

Профілактичні заходи слід розпочинати ще під час служби військовослужбовців: як засвідчили дослідження в США під час Другої світової війни (див. Jones et al. (2010), Killgore et al. (2008)), за винятком осіб із чітко діагностованими психічними захворюваннями, скринінг новобранців для виявлення тих, хто потенційно може не витримати навантаження, є малоефективним. Однак було доведено, що зменшення або повна відмова від вживання алкоголю учасниками бойових дій сприяє зниженню кількості нервових зривів під час служби. Командирів необхідно навчати розпізнавати проблеми з психічним здоров’ям у підлеглих. Адже, попри будь-які медичні рекомендації, саме вони зрештою вирішують, чи солдат є «хворим» і потребує лікування (та, за необхідності, евакуації з поля бою), чи «боягузом», який заслуговує на покарання.

Під час відвідування курсів для майбутніх командирів британської армії я три дні присвятив навчанню дисциплінуванню та покаранню солдатів, але жодної інформації про їхнє психічне здоров’я не отримав. Таке навчання не потребує багато часу й могло б легко інтегруватися до існуючих програм для старших офіцерів, які вперше готуються зайняти командні посади. Вони повинні усвідомити, що використання солдатів з психологічними розладами на полі бою (чиї дії можуть бути менш ефективними, ніж бездіяльність) не тільки знижує загальну бойову спроможність підрозділу, але й створює адміністративне, медичне та, нерідко, юридичне навантаження, яке відволікає командира від виконання основних завдань.

Психічні розлади та суїцидальна поведінка частіше трапляються серед молодих, неодружених чоловіків-військовослужбовців, які водночас найменш схильні звертатися за допомогою (Crawford et al., 2009). Стигматизація та небажання чоловіків визнавати проблеми з психічним здоров’ям досі залишаються значною перешкодою для отримання лікування. Перетворення страждань та гніву на зловживання алкоголем, наркотиками, домашнє та сексуальне насильство є поширеним явищем після повернення з бойових операцій, як і так звана «ризикована» поведінка (необачне керування автомобілем, азартні ігри, бійки, безладні статеві зв’язки тощо). Усе це, звісно, підживлюється надмірним споживанням алкоголю (Thomson et al., 2011).

Певні ознаки серйозної кризи психічного здоров’я серед ветеранів війни в Україні вже виявляються. Дослідження Української фундації громадського здоров’я за 2020 рік показало, що 57% ветеранів потребували психологічної підтримки.

У 2021 році заступниця міністра у справах ветеранів Інна Драганчук повідомила, що з 2014 року 700 українських ветеранів вчинили самогубство, й визнала, що відстежити всіх колишніх військовослужбовців було складно, а кількість самогубств «може бути значно заниженою». Психологічний вплив війни виходить далеко за межі безпосередніх учасників. Так, багато ветеранів США та Великої Британії, включно зі старшими ветеранами попередніх конфліктів, зазнали загострення симптомів, спостерігаючи за висвітленням бойових дій в Україні у засобах масової інформації.

Після завершення війни психологічна допомога постраждалим ветеранам, ймовірно, буде досить обмеженою, враховуючи їхню велику кількість. Отже, потрібна координація зусиль з надання психологічної підтримки (зокрема, з боку неурядових та гуманітарних організацій), аби уникнути дублювання роботи та забезпечити рівний доступ до такої допомоги відповідно до потреб (хоча координація цих заходів може стати певним викликом для державних органів). Ресурси є обмеженими, тому їх слід використовувати розумно й ефективно. Наприклад, місцеві групи взаємодопомоги для ветеранів та їхніх родин, за умови координації та нагляду з боку фахівців з психічного здоров’я, є більш доцільним використанням ресурсів, ніж спроби забезпечити індивідуальну терапію для обмеженої кількості осіб. Базова підтримка (їжа, тепло, прихисток, безпека та захист) є необхідною умовою для ефективності будь-якої психологічної допомоги.

Фахівці з психічного здоров’я відіграють важливу координуючу та наглядову роль, надають консультації з питань політики, здійснюють навчання та готові працювати з найскладнішими випадками. На національному рівні, заходи зі зменшення стигми та полегшення процесу звернення за допомогою слід активно просувати через медіа, щоб охопити якомога ширшу аудиторію. Підвищення обізнаності та заохочення відкритості й обговорення проблем психічного здоров’я забезпечують половину успіху та спонукають ветеранів шукати підтримки. Хоча медична освіта є очевидною платформою для цього, використання мистецтва, зокрема драматичних та художніх творів, для висвітлення реальних проблем, а також залучення лідерів громадської думки, які діляться власним досвідом подолання труднощів з психічним здоров’ям, одночасно «легітимізуючи» страждання інших, є потенційно потужними інструментами впливу на поведінку багатьох людей. Політики (включно з президентом) та ключові лідери громадської думки в країні мають продемонструвати лідерство в цьому питанні. Вони є прикладами для наслідування, які можуть зробити значний внесок у зменшення стигматизації та заохочення відкритого діалогу щодо проблем психічного здоров’я. Виробників кіно- та телевізійного контенту слід заохочувати до висвітлення проблем психічного здоров’я, з якими стикаються ветерани, які повертаються, у фільмах, телефільмах та серіалах. Підтримка ветеранської спільноти може бути надана кожним, а не лише медичними працівниками та психологами.

Військовослужбовці, як чоловіки, так і жінки, значно більше страждають від стресу та емоційного виснаження, ніж від зброї та куль. Розуміння цього може значно підвищити ефективність будь-якого лікування чи психотерапевтичного втручання. В Україні є багато зруйнованих будівель, які потребують відновлення, але повернення до норми понівечених душ значної частини ветеранської спільноти буде завданням незмірно складнішим. Тому цивільні особи, політики та професіонали різних галузей мають докладати зусиль для розуміння проблем, з якими стикаються ті, хто ризикував власним життям, захищаючи й оберігаючи спосіб життя своїх співгромадян.

Література

Thomson J et al. (2011) Effects of combat deployment on risky and self-destructive behaviour among active duty military personnel. J. Psychiatric research. Oct, 45(10): 1321-1231. doi: 10.1016/j.psychires.2011.04.003. Epub 2011 May 6.
Chen, A. & Melwani M. (2022). Battle against the Mind: The mental health of Ukraine’s soldiers. BMJ: British Medical Journal (online), 378, o1921.
Crawford, M. J., Sharpe, D., Rutter, D., & Weaver, T. (2009). Prevention of suicidal behaviour among army personnel: A qualitative study. Journal of the Royal Army Medical Corps, 155(3), 203–207.
Jones, N., Fear, N. T., Jones, M., Wessely, S., & Greenberg, N. (2010). Long-term military work outcomes in soldiers who become mental health casualties when deployed on operations. Psychiatry, 73(4), 352–364. doi.org/10.1521/ psyc.2010.73.4.352
Killgore, W. D., Cotting, D. I., Thomas, J. L., Cox, A. L., McGurk, D., Vo, A. H., Castro, C. A., & Hoge, C. W. (2008). Post-combat invincibility: Violent combat experiences are associated with increased risk-taking propensity following deployment. Journal of Psychiatric Research, 42(13), 1112–1121.
Richard Gabriel (1987). No more Heroes. Madness and psychiatry in war.

Автори: