Сім’ї зниклих безвісти та потрапили в полон військовослужбовців висловили протест проти «експериментального» задуму Міноборони щодо організації регіональних осередків соціального супроводу.
Військовий ЗСУ / © Associated Press
Зміст
Інтернет бурхливо обговорює «пробний» проєкт так званих «центрів соціального нагляду». Як стверджують правознавці, військовослужбовців зі статусом «зниклі безвісти» та «потрапили в полон» планується виключати зі списків діючих частин і переводити до особового складу новостворених «центрів». Проте родини різко виступили проти цього. По суті, їх намагаються позбавити безпосереднього контакту з бойовою одиницею, де служив та пропав їхній родич. Також, згідно зі словами сімей та координаторів підрозділів, зменшується відповідальність за розшук, службові перевірки та прийняття рішень стосовно долі людини.
Рідних поставили перед фактом — без будь-яких обговорень та погоджень. Координатори, які щоденно працюють із сім’ями зниклих безвісти і полонених, а також юристи у військовій сфері застерігають: проєкт має серйозні юридичні недоліки та схожий на просте копіювання вже існуючих функцій. Патронатні служби наполегливо просять Міноборони повернутися до відкритого діалогу з родинами.
Що розповідають близькі військових, що кажуть у новоствореному осередку, про які небезпеки попереджають юристи та як реагує Офіс Військового омбудсмана — читайте в унікальній статті на ТСН.ua.
Родини заявляють, що їх поставили перед фактом
28 січня відбулася зустріч рідних зниклих безвісти солдатів із представником Директорату соціальної підтримки Міноборони України та тимчасово виконуючим обов’язки керівника 1-го Регіонального центру соціальної підтримки. Предметом розмови став «пробний проєкт» створення «центрів соціального нагляду». У розмові з ТСН.ua родичі військових зі статусом безвісти зниклі та ув’язнені повідомили, що абсолютно всі сім’ї під час зустрічі виразили категоричне несприйняття проєкту. Координатори, які надають допомогу сім’ям, також зауважують, що на даний момент ініціатива викликає значно більше питань, ніж роз’яснень.
Згідно зі словами учасників зустрічі, їм заявили, що регіональний центр у межах ОК «Захід» вже сформовано і він має почати працювати після 1 липня 2026 року. В подальшому за схожою схемою нібито планується формування аналогічних центрів у межах ОК «Південь», ОК «Північ» та ОК «Схід». Родичі запевняють, що на момент зустрічі не було надано жодного загальнодоступного документа з детальним описом «пробного проєкту», хоча, за їхніми словами, вже є розпорядження міністра оборони про формування центру та призначення його очільника. Вони також стверджують, що не відбулося консультацій із широкою громадськістю, особливо з сім’ями зниклих безвісти, координаторами та суспільними об’єднаннями.
За наявною інформацією, проєкт передбачає переведення військовослужбовця, який зник безвісти, разом з пакетом документів з бойової частини до регіонального центру соціального забезпечення в районі відповідальності, де було подано повідомлення про зникнення.
«Ініціатори „пробного проєкту“ усвідомлюють, що в цього центру не буде особистих даних про обставини зникнення, можливості розпитати товаришів по службі, перевірити відомості про участь у бойових діях тощо. На сьогодні цей центр навіть не має доступу до державних реєстрів, що необхідно для здійснення виплат родичам зниклих безвісти. Велика кількість питань, як-от опитування товаришів, встановлення обставин зникнення, внесення змін до документів, видача довідок, оскарження розпоряджень командира, організація поховання та вшанування загиблих, переведення звільнених з полону та ще безліч питань, „пробним проєктом“ не розв’язана. Обіцяють брати всю інформацію в тій військовій частині, де служив зниклий до переведення до них. На запитання „то навіщо ви“ — особисто я не зрозумів відповіді», — зазначає один із співрозмовників редакції.
Імовірність зняття з себе відповідальності
Організаторка наймасштабнішого прапора з іменами безвісти зниклих і полонених Маріанна Яцеленко розповіла ТСН.ua, що відомості про створення регіональних центрів з’явилися для сімей зненацька. Вона стверджує, що жодного офіційного документу, який би роз’яснював ціль, інструменти чи повноваження цих осередків, сім’ї так і не отримали. Саме це, за її словами, і викликало хвилю паніки.
Яцеленко вважає, що найбільша небезпека полягає у перекладанні відповідальності та появі ще однієї проміжної інстанції між родиною та діючою частиною.
«І як сказав один із представників: „Ми запровадимо, а далі подивимось“. Сім’ям такі експерименти не потрібні. Коли координатор підрозділу запитав, як це планують реалізувати без дозволу сімей, у відповідь прозвучало: „Ви ж, купуючи машину, ні у кого згоди не питаєте“. Ця фраза просто вразила. Нам не потрібен ще один інструмент, який лише збільшуватиме труднощі, і ми вважаємо, що військовослужбовець має перебувати у військовій частині і тільки там. Він має повернутися туди живим, або, не дай Бог, загиблим», — каже Яцеленко.
Координатори підкреслюють, що узгоджень не було
Координаторка сімей зниклих безвісти і полонених 115-ї окремої механізованої бригади Юлія Шарапанюк розповіла ТСН.ua, що інформація про передавання особових справ до новостворених центрів стала відома випадково та шокувала сім’ї. Вона нагадує, що під час зустрічі Міноборони з координаторами у жовтні 2025 року ці центри згадувалися лише в контексті допомоги звільненим з полону, а не як структура для нагляду за зниклими безвісти і полоненими до моменту їхнього звільнення. За її словами, це можна підтвердити аудіозаписами, які зберегли багато координаторів, тому заяви про нібито досягнуті домовленості вона називає неправдивими.
«Варто також зазначити, що це торкатиметься лише Збройних сил України. Тобто, категорія НГУ, прикордонники сюди не входять. Тобто, це „експеримент“ саме над Збройними силами України», — стверджує Шарапанюк.
Вона також наголошує, що допомога вже надається на базі військових частин, основні документи та виплати оформлюються одноразово, після чого одним наказом проводяться виплати грошового забезпечення зниклим безвісти та полоненим. На її думку, нові осередки будуть дублювати функції частин, але працюватимуть за районним принципом і не матимуть прямого зв’язку з бойовими військовими частинами.
Юридична невизначеність та розпорядження №280
Начальниця відділу по роботі з сім’ями 3-го армійського корпусу Ольга Кравченко стверджує, що на зустрічі учасникам показали відеоматеріали та презентації, однак з отриманої інформації було неможливо збагнути, яким чином ці осередки діятимуть на практиці та на законодавчому рівні. Вона зазначає, що говорити про повноцінне утворення першого центру зарано, оскільки в ньому працює близько семи людей, а реальний функціонал не встановлено. Під час зустрічі також повідомили, що в кожному осередку працюватиме 30–40 осіб (30% військових і 70% цивільних), проте їхні повноваження не роз’яснили.
Кравченко розповідає, що одну зі служб підтримки вже повідомили про переведення до ОК «Захід» без офіційних вказівок, і це спричинило юридичну проблему. Представники проєкту наполягали, що військових не виключають зі списків, а лише переводять до регіонального центру як окремої частини, проте, згідно зі словами Кравченко, для таких переведень потрібно внести зміни до розпорядження №280 та інших нормативних актів, без чого діяльність центрів не матиме чітких правових підстав.
Окрема колізія стосується особистих справ. Кравченко говорить, що загальний порядок переміщень у війську існує, а згода родичів законодавством не передбачена, як і згода самого військовослужбовця зі статусом зниклого безвісти. Разом з тим, у «пілоті» незрозуміло, як насправді працюватиме схема, за якою оригінали справ нібито зберігатимуться в частинах, а до центрів передаватимуться копії, якщо центр фактично позиціонується як окрема військова частина.
Кравченко також піднімає питання службових розслідувань та зміни статусу військового. За її словами, наразі це пряма відповідальність тієї частини, у якій військовий зник, а чи зможуть виконувати такі функції регіональні центри і чи матимуть для цього повноваження та фахівців, наразі неясно.
«У випадку якщо безвісти зниклі військовослужбовці формально перейдуть до цього центру, я вже не матиму доступу до нової інформації про них, оскільки вони більше не належать до особового складу моєї частини… Там, скоріше за все, будуть лише папери», — підкреслює Кравченко.
Вона додає, що особливе занепокоєння викликає відсутність строків та процедур, а ознайомлення з проєктом більше нагадувало презентацію ідеї, ніж готового плану дій. На більшість практичних питань, за її словами, звучали відповіді на зразок «ми це ще доопрацюємо» або «поки що цим не займалися».
Це не просто цифра в реєстрі — це жива особа. Усі сім’ї висловлюють протест
Дружина військовослужбовця 21-ї окремої механізованої бригади, який пропав безвісти в Курській області понад рік тому, Любов Рязанцева повідомляє ТСН.ua, що родинам стало відомо про підготовку проєкту з неофіційних джерел, а відсутність відкритого спілкування лише посилює недовіру до закритості процесу. Вона впевнена, що нова модель може обірвати правовий та організаційний зв’язок із бойовою частиною і створити ризики втрати контролю над розшуком та процедурними рішеннями.
Рязанцева наголошує, що родини не потребують «спрощення» за рахунок зняття відповідальності з бойових частин.
«Ми самі вирішимо, як нам необхідно. Кожна родина вирішує це питання самостійно. Є ТЦК — ми звернулися, оформили все потрібне й отримали те, що нам необхідно. Є військові частини, є командири, які відповідають за військовослужбовців, за наших рідних, які пропали під час виконання бойового завдання. Тому не потрібно знімати з них відповідальність. Вони повинні відповідати до тих пір, поки доля людини не буде з’ясована. Інакше не може бути. Кожен повинен нести відповідальність за людину. Це не просто цифра в реєстрі — це жива особа, яка вирушила на бойове завдання, стала на захист держави і пропала. Нехай кожен залишається на своєму місці і виконує свої обов’язки. Не потрібно організовувати додаткові центри. Ми кажемо „ні“. Всі родини кажуть „ні“! Це не потрібно», — заявляє Рязанцева.
Патронатна служба застерігає, що прямий зв’язок вкрай важливий
Керівниця Патронатної служби Третього армійського корпусу «Янголи» Олена Толкачова каже, що патронатні служби були створені для надання прямої допомоги пораненим, сім’ям загиблих і зниклих безвісти та сприяння у бюрократичних процедурах. На її думку, основним залишається прямий контакт родини з рідним підрозділом, оскільки «ніхто, крім рідного підрозділу, не знає всіх подробиць».
«Маючи досвід роботи з подібними проблемами ще з 2014 року, ми усвідомлювали, наскільки важливо мати прямий і постійний контакт з підрозділом. Ніхто, крім рідного підрозділу, не знає всіх подробиць. І, тим більше — не може так допомогти з оформленням необхідних документів», — відзначає вона.
Олена Толкачова
Толкачова додає, що на зустрічі в Міноборони говорили про «розвантаження» військових частин, проте вона переконана, що «людиноцентричну армію» не можливо побудувати, використовуючи логіку штатних «ячійок».
«Пробачте, але люди — не ячійки. І якщо ми будуємо людиноцентричну армію, про яку говорить вище керівництво, то маємо в першу чергу думати про людей і цінувати саме людей у війську, а не використовувати ці ячійки чи сліди», — заявляє вона.
Вона також зауважує, що чотири центри не зможуть фізично «опрацювати» тисячі родин і величезну кількість документів, а нова інстанція лише збільшить документообіг і імовірність затримок.
«Вони готові на все, щоб дізнатися бодай щось про долю своїх близьких. І позбавляти їх можливості прямого контакту з військовою частиною, додавати додаткову проміжну ланку — це, на мою думку, неприпустимо. Проведення будь-яких експериментів над цією категорією людей є недопустимим. Адже люди, сім’ї, їхні близькі… щодня знаходяться під загрозою психічних розладів, хронічного стресу, погіршення здоров’я — це вже доведено психологами… І родини, які й так перебувають на межі емоційного зриву, відкрито заявляють, що їм і так дуже важко, і вони категорично це не сприймають, заявляючи про готовність влаштовувати акції протесту. Навіщо доводити родини до такого стану?… Якщо ці центри покликані спростити спілкування — станеться зовсім навпаки: комунікація в рази ускладниться, обсяг документації зросте, а всі проблеми та конфлікти, які виникатимуть через затримки і переписку, ляжуть на плечі родин. Це зовсім неприйнятно», — стверджує Толкачова.
Упізнання полеглих і питання щодо права на розголошення даних
Кравченко окремо звертає увагу на процес ідентифікації. Вона пояснює, що сьогодні бойові підрозділи іноді діють оперативно, коли евакуюють тіло, яке, можливо, належить зниклому безвісти, і можуть швидко повідомити родині про подальші кроки. У разі переведення військового до центру виникає питання, чи матиме представник частини право надалі надавати родині будь-які відомості.
«Якщо людина більше не знаходиться в списках нашої військової частини, чи маю я право розголошувати будь-які дані її родині?» — зазначає Кравченко.
За її словами, зараз саме так працює велика кількість військових частин, і ця схема підтвердила свою результативність. У запропонованій же концепції незрозуміло, чи зможуть військові повідомляти дані про непізнані тіла, оскільки формально вони вже вважатимуться «сторонніми особами».
Також вона підіймає питання іноземців, які мають статус зниклих безвісти. Вона зазначає, що вже зараз робота з родинами таких військовослужбовців вкрай складна: спілкування відбувається через консульства та посольства, а також через визначену Генштабом відповідальну особу, на яку фактично покладено надмірний обсяг завдань. Іноземців, які воюють у складі ЗСУ і пропадають безвісти, — чимало, і це окрема складна категорія. «Як це буде організовано в новій моделі? Яким чином буде організована робота з родинами, які перебувають за кордоном?» — запитує Кравченко.
Хто буде відповідальним та що трапиться з виплатами
Родини зниклих безвісти та полонених переконані: у випадку виключення військовослужбовців зі списків тих військових частин, у складі яких вони пропали або потрапили в полон, відповідальність за їхню долю фактично буде знята з командування цих частин.
«Говорити про те, що це робиться для покращення спілкування, — щонайменше дивно, адже таке спілкування, навпаки, значно ускладниться. Відповідно, військова частина більше не відповідатиме за долю свого військовослужбовця. Саме з цією метою, на думку сімей, і створюються ці осередки. Головна ціль, як вважають сім’ї, і, зокрема, на мою думку, полягає в тому, щоб зняти повну відповідальність за долю військовослужбовців зі статусом зниклих безвісти і полонених з діючих військових частин. Фактично військові частини перетворюються на своєрідний конвеєр: „мобілізувався“, „чинний військовослужбовець“, „зник безвісти або потрапив у полон“ — із подальшим переведенням до центрів. Таким чином, у запропонованій моделі не передбачається ані належної фіксації, ані відповідальності за долю зниклих безвісти чи полонених військовослужбовців», — каже Юлія Шарапанюк.
Любов Рязанцева стверджує, що родини також вважають, що є ризик втрати соціальних та фінансових гарантій для сімей. «Якщо військовослужбовець більше не знаходиться у діючій частині, то за що йому платити і який у нього соціальний захист?» — ставить вона риторичне запитання. Вона зазначає, що без чітко визначеного статусу та гарантій — така людина фактично прирівнюється до цивільної особи, оскільки діюча частина виключає її зі свого складу. Будь-які зміни в обліку без законодавчо закріплених запобіжників, на думку родичів, можуть призвести до втрати виплат та соціальних гарантій. «Нас фактично хочуть залишити без жодних гарантій. І найстрашніше — не лише родини, а й самих військовослужбовців, які пішли захищати державу, пропали під час бойового завдання і тепер можуть залишитися без будь-яких прав», — додає вона.
Оцінюючи можливі ризики для родин у частині виплат, Кравченко також підкреслює: загроза затримок є дуже реальною. Йдеться не лише про технічні моменти, а й про сам підхід до надання допомоги сім’ям. У військових частинах наразі намагаються працювати з кожною родиною окремо — зв’язуються з усіма членами сім’ї, з’ясовують, яких саме документів не вистачає, пояснюють причини затримок і допомагають їх усунути.
«Ми завжди знаємо, чому саме „стоїть“ виплата — чи це витяг з реєстру від ТЦК, чи довідка, якої немає у родини, чи складна сімейна ситуація», — пояснює вона.
Часто трапляються випадки, коли, наприклад, один із батьків помер або загинув за кордоном, зокрема в Росії, а в українських реєстрах відсутнє свідоцтво про смерть. У таких ситуаціях родині доводиться самостійно контактувати з родичами за кордоном, отримувати необхідні документи, і лише після цього можливо перерозподілити належну частину виплат. Подібних нюансів — безліч, і кожна сім’я має свою окрему історію. Саме тому в частинах намагаються зробити все, щоб родини почали отримувати виплати якомога швидше. Разом з тим, переведення всіх особових справ та допомоги до регіональних центрів викликає серйозні питання. Насамперед — щодо фінансування. Жодних чітких пояснень, наголошує Кравченко, з цього приводу поки що не надано.
Олена Толкачова повідомляє, що під час зустрічі представники Міноборони також не пояснили, що саме відбуватиметься з депонованими рахунками військовослужбовців. Йдеться про кошти, які наразі заморожуються на спеціальних рахунках і призначені для того, щоб військовий міг скористатися ними у разі повернення з полону або встановлення його місцеперебування після зникнення безвісти. Вона припускає, що теоретично нічого не повинно змінитися і кошти й надалі залишатимуться на депонованих рахунках. Проте чи відкриватимуться ці рахунки вже на центри, чи вони залишатимуться за військовими частинами — цього учасникам зустрічі так і не роз’яснили. За її словами, представники патронатних служб перебувають у такій самій ситуації, що й родини: вони бачили лише презентаційні матеріали та кілька разів обговорювали питання на нарадах, але без конкретних відповідей.
Маріанна Яцеленко додає, що у випадку виведення військовослужбовця поза штат існує реальний ризик затримок або навіть припинення грошового забезпечення, оскільки механізм подальших нарахувань наразі не визначений. Так само відкритим залишається питання депонованого грошового забезпечення: незрозуміло, яким чином воно передаватиметься, хто буде відповідати за його збереження та які існують гарантії того, що ці кошти не будуть втрачені. На даний момент родини не мають жодного чіткого розуміння, що відбуватиметься з грошовим забезпеченням, який орган відповідатиме за нарахування виплат, як буде здійснюватися облік і якими інструментами сім’ї зможуть захищати свої права у випадку порушень. Саме ця невизначеність, за словами