Через суцільну пітьму істота майже повністю втратила можливість бачити, натомість розвинувши неповторну систему виживання, що базується на дотику, хімічному захисті та співпраці з мікроорганізмами.
Глибоководний молюск Catillopecten margaritatus має майже прозору «скляну» мушлю, сенсорні щупальці та колонію корисних бактерій на зябрах
Напівпрозорий морський гребінець, який живе у абсолютній темряві на глибині більш ніж кілометр, продемонстрував дивовижну схильність до еволюційної адаптації. Втративши зір як енергозатратну опцію, це вражаюче створіння навчилося використовувати для виживання власну раковину, тактильні щупальця та складні хімічні процеси у симбіотичному зв’язку з бактеріями.
Про результати унікального дослідження глибоководного життя інформує Earth.
Група морського біолога Цзянь-Вен Цю з Гонконзького баптистського університету вивчила геном молюска Catillopecten margaritatus, що проживає у насичених хімічними елементами водах Південнокитайського моря.
Відмова від зору та нові сенсори
В умовах повної непроглядності підтримувати функцію зору стає надто обтяжливо для організму. Аналіз показав, що молюск втратив значну частину білків, що сприймають світло, хоча й зберіг деякі гени розвитку очей. Замість цього його сенсорна система цілком змінилася: тепер роль розпізнавання небезпеки виконують видовжені щупальця, розміщені по краю раковини.
«Сенсорна функція перейшла з очей на поверхню, яка безпосередньо контактує з оточуючою водою та осадом», — пояснюють дослідники.
Край раковини став своєрідним локатором, який за допомогою активних генів відстежує хімічні сигнали, фізичний дотик і стресові чинники у воді.
Токсичне партнерство з бактеріями
Ще одним важливим фактором виживання стала міцна взаємодія з сіркоокислювальними бактеріями, що існують на зябрах молюска. Цей вид взаємозв’язку називається ектосимбіозом. Бактерії черпають енергію з речовин сірки, а молюск, у свою чергу, підтримує їхню життєдіяльність, отримуючи натомість додатковий спосіб харчування.
Такий симбіоз становить значну загрозу через отруйний сірководень, який може заблокувати виробництво енергії в клітинах гребінця. Однак еволюція і тут потурбувалася про захист: зяброві гени молюска навчилися оперативно перетворювати небезпечний газ на більш нешкідливі сполуки ще до того, як він завдасть шкоди організму. Це дозволяє істоті утримувати корисні бактерії, не отруюючись їхнім «паливом».
Економія енергії та подвійне харчування
Важкі умови глибоководдя змусили молюска економити енергію навіть на створенні власного панцира. Через холодну воду під великим тиском процес формування кальцію значно ускладнюється, тому раковина Catillopecten margaritatus стала дуже витонченою і тендітною в порівнянні з мілководними родичами.
Незважаючи на наявність корисних бактерій на зябрах, гребінець зберіг можливість полювати самостійно. Його травна система активно функціонує, перетравлюючи дрібних тварин та органічні залишки. Здатність отримувати харчі з різних джерел гарантує йому виживання навіть у разі, якщо хімічний симбіоз із бактеріями тимчасово вийде з ладу.
Нагадаємо, випадковий виклик від рибалок у 1938 році допоміг науковцям виявити живу латимерію. Ця давня риба була відома лише по скам’янілостям і вважалася зниклою ще за часів динозаврів.
Коментарі Сортувати: Нові Старі Популярні Надіслати