У Харкові нейрохірург Олександр Марков разом із фондом для ветеранів заснував центр реабілітації
Харків’янин Олександр Марков має понад 20 років досвіду роботи в лікарні невідкладної допомоги, після чого займався розвитком відділення реабілітації в приватній клініці. Він давно виношував ідею власної справи, але реалізувати задумане вдалося лише завдяки гранту від Українського ветеранського фонду. Навесні 2023 року нейрохірург орендував приміщення, придбав обладнання та відкрив у центральній частині Харкова реабілітаційний центр «Markov RehabCenter».
Клієнтами центру відновлення та реабілітації є як військовослужбовці, так і цивільні особи. Марков вважає своїм пріоритетом швидке фізичне та психологічне “перезавантаження” пацієнта.
Фахівець поділився своїм досвідом, роздумами про реабілітологію та підприємництво в місті, яке постійно перебуває під обстрілами, у розмові з кореспондентами Укрінформу.
МЕДИК ДЛЯ ЦИВІЛЬНИХ В УМОВАХ ВІЙНИ
Грант від Українського ветеранського фонду Олександр Марков отримав як учасник АТО. У 2015 році нейрохірург долучився до першого мобільного добровольчого шпиталю ім. Миколи Пирогова. Він проводив операції на Донеччині та Луганщині, зокрема в районах Бахмута (тоді ще Артемівська) та Попасної.
– Лікарі-військові займалися військовими, а я надавав допомогу цивільному населенню. Медична допомога була вкрай необхідна, адже прифронтова зона фактично залишилася без медичного персоналу, – зазначає Марков.
У 2022 році він вдруге долучився до добровольчого шпиталю. 1 березня він евакуював родину з Харкова після обстрілів будівлі обласної адміністрації в центрі міста.
– Я довіз сім’ю до кордону, а потім разом із друзями ми організувалися і вирушили до Києва. Я обіймав посаду головного лікаря в одній з локацій у Вишгороді, де лікував військових. Згодом, у квітні, ми поїхали на схід: Бахмут, Лисичанськ, Слов’янськ, Сєвєродонецьк. Загалом, з 2019 року я не займаюся практичною хірургією, а лише консультую. Я вважаю, що хірургія – це справа молодих. Хоча досвід є, але потрібні й сили. Проте в Бахмуті мені все ж довелося оперувати цивільних, які постраждали під час обстрілів, – згадує Марков.
Розпочавши власну справу, фахівець ще більше сконцентрувався на реабілітології.
– По суті, це вже третій реабілітаційний центр, який я створюю, але перший – власний. Я прагну робити цю справу на високому рівні. Нашій країні надзвичайно потрібна велика кількість закладів для відновлення, – говорить лікар.
МІШКИ З ПІСКОМ НА ВІКНАХ, ВОГНЕТРИВКІ ЧОХЛИ НА ОБЛАДНАННІ
Клініка розташована недалеко від центру міста, лише за кілька хвилин їзди від площі Свободи. На підвіконнях стоять мішки з піском, вікна частково закладені. На диванах та спеціальному обладнанні, що не використовується зараз, натягнуті чохли – щільні та важкі.
– Вони вогнетривкі, – пояснює лікар. – Для захисту на випадок влучання та пожежі. А також від уламків скла.
Після обстрілів житлових кварталів Шевченківського району наприкінці року та на початку січня, пацієнти почали масово скасовувати прийоми, констатує Марков. Дехто вирішив виїхати, інші намагалися менше виходити з дому. Проте лікар не планує змінювати місце розташування клініки.
– А де в Харкові є безпечний район? Такого немає. Треба працювати, – говорить він.
І це дійсно так.
Ветеран Володимир Самойленко, який вперше прийшов на консультацію, має давні проблеми зі спиною. Чергове загострення призводить до болю навіть при нахилах. У 2014–2018 роках чоловік служив за контрактом у 25-й повітряно-десантній бригаді. Він брав участь у звільненні Слов’янська та Краматорська, був у Дебальцевому та Шахтарську, де отримав поранення. Пізніше захищав Авдіївку, Зайцеве, Ясинувату. Після повномасштабного вторгнення він долучився до тероборони, брав участь у запеклих боях за Питомник, Руську Лозову, Великі та Малі Проходи на Харківщині, Бахмут на Донеччині, а згодом служив на Сумському прикордонні.
– Спина “зірвана” – це ще з часів АТО. Через фізичні навантаження. Я лікувався у багатьох місцях, але мало що допомагало. Дізнався, що тут проводять процедуру витягування хребта, тому прийшов на консультацію, – розповідає Володимир.
Після роботи з пацієнтом Марков демонструє тракційний стіл – пристрій для згаданого витягування хребта.
– Це американське обладнання. Мабуть, найкраще серед подібних. Я отримав його наприкінці грудня. Пацієнт лягає, верхня та нижня частини тіла фіксуються. Пристрій вмикається. Витягування – це давній метод лікування, який при грамотному застосуванні дає чудовий результат. Він розслаблює та розтягує м’язи, забезпечує помпу міжхребцевих дисків, тобто позитивно впливає на хрящову тканину. Витягування в різних формах присутнє в багатьох оздоровчих практиках, наприклад, у йозі. Але осьове витягування можливе лише за допомогою спеціального апарату, – пояснює Марков.
На запитання про вартість такого столу, він хитає головою:
– Ні-ні, я навіть не хочу називати цю суму вголос. Сам би я таких грошей не заробив і за рік, навіть близько.
Він зауважує, що скептично ставився до різноманітних конкурсів, тому був справді здивований, коли його проєкт став одним із переможців.
– Я тричі подавав заявку на грант через “Дію”, але мені відмовляли з незрозумілих причин. А потім у Харкові через Асоціацію приватних роботодавців я дізнався про Український ветеранський фонд, – згадує лікар.
100% ВІЙСЬКОВИХ ПОТРЕБУЮТЬ КОМПЛЕКСНОЇ ДОПОМОГИ
Окрім військових (чинних і ветеранів), до реабілітолога звертаються також представники правоохоронних органів.
– До нас приходять поліцейські, зокрема жінки-поліцейські. На початку вторгнення багатьом видавали бронежилети вагою 13 кілограмів! Звісно, таке навантаження негативно впливає на спину. Згодом закупили бронежилети з керамічними плитами, які важать 3–4 кг. А військові, які були безпосередньо в зоні бойових дій, усі мають проблеми зі спиною, це 100%. Причина – переохолодження та значні фізичні навантаження. Варто зазначити, що універсального рішення не існує. Будь-який позитивний результат досягається завдяки комплексному підходу, – наголошує Марков.
У клініці є апарат для ударно-хвильової терапії. Ця процедура стимулює м’язи та сухожилля.
В іншому кабінеті розташована система для реабілітації «RedCord». Однак Марков розглядає навіть це сучасне обладнання лише як один з елементів терапії.
– Є спеціальний стіл, що регулюється по висоті, та система підвісів, у якій пацієнт виконує різноманітні вправи. Ця система дозволяє як діагностувати пацієнта, так і проводити лікування, відновлюючи певні функції. Адже причин болю в спині може бути безліч. Це може бути структурний біль, пов’язаний із м’язовим дисбалансом під час руху, або постійний, монотонний біль (я називаю його “болем виснаження”), або ж поєднання різних видів. Будь-яке виснаження ресурсів організму може супроводжуватися болем у попереку. Можна робити що завгодно, але поки організм не відновить свої ресурси, біль не мине, – вважає лікар.
Він пояснює, що з будь-яким розладом, з яким звертається пацієнт, завжди пов’язані структурний, регуляторний, емоційний та вісцеральний (пов’язаний із внутрішніми органами) компоненти. Тому необхідно провести діагностику, “розкласти” проблему на складові та підібрати відповідний метод лікування для кожної частини.
У клініці, окрім засновника, працюють психолог, реабілітолог та масажист.
– У нас вже є успішний досвід, коли військовослужбовці після повернення з фронту проходили повне “перезавантаження” за короткий термін. Під час відпустки, за 7–10 днів. Це включає психологічну підтримку, діагностику хронічних захворювань та їх загострень, виявлення структурних розладів – болю в суглобах та спині, корекцію регуляторних проблем: порушень сну, розладів нервової системи (часто пов’язаних з постконтузійним станом), панічних атак, синдрому подразненого кишківника, кардіоневрозу та багато іншого. Повірте, коли військовий отримує кваліфіковану турботу, він просто “розквітає”. За тиждень це вже зовсім інша людина, – розповідає лікар.
На його думку, українська реабілітологія має бути орієнтована саме на таку комплексну допомогу, яку можна отримати в одному місці.
– У військових просто немає часу бігати по різних лікарях, чекати в чергах, – підкреслює Марков. – Але, на жаль, у Харкові загалом бракує реабілітологів.
Юлія Байрачна, Харків
Фото В’ячеслава Мадієвського