Відеоігри вже давно не є виключно забавою для дітей, сьогодні вони є невід’ємною частиною культури, спілкування та навіть методом релаксації для мільйонів людей. Але в той час, як деякі б’ють на сполох через «ігрову пристрасть», вчені все частіше порушують інше питання: чи справді причина криється в іграх як таких.
Геймерство чи залежність / © Credits
Нова наукова робота, оприлюднена в Computers in Human Behavior, виявила дивовижний факт: звичайне захоплення іграми саме по собі не завдає шкоди мозку. Навіть більше, у тих, хто грає помірно, певні когнітивні здібності навіть функціонують ефективніше. Ризик виникає тоді, коли гра виходить за рамки розваги і перетворюється на спосіб уникнути дійсності, про це повідомило видання РsyРost.
На даний момент ігровий розлад офіційно визнається як медичний діагноз. Це стан, коли людина втрачає контроль над відеоіграми, і вони починають превалювати над роботою, навчанням, відносинами та щоденним життям, навіть незважаючи на негативні наслідки. Однак психологи підкреслюють важливість розрізнення між хобі та залежністю.
Саме це вирішила дослідити група дослідників з Університету Етвеша Лоранда в Угорщині під керівництвом Кріштіни Берти. Їхнє завдання було простим, але важливим — визначити, чим відрізняється мозок людини, яка просто любить пограти, від мозку людини, яка вже знаходиться в зоні ризику ігрової залежності.
Мозок легко «звикає» до ігор
Психологи пояснюють поведінкові залежності за допомогою так званої системи двох механізмів. Перший — навмисний контроль, який відповідає за планування, зосередженість, гнучкість мислення та самодисципліну. Другий — автоматичні звички, система, яка ініціює поведінку «на автоматі», навіть якщо вона вже є шкідливою для людини.
Коли рівновага порушується, звичка починає впливати на поведінку сильніше, ніж свідомі рішення. Тому дослідники вирішили проаналізувати, як працює пам’ять у геймерів, чи різниться їхня увага, наскільки добре вони регулюють імпульси та чи пов’язана залежність з автоматичною поведінкою.
Як відбувалося дослідження
У дослідженні взяли участь 114 осіб, яких поділили на три групи: ті, хто зовсім не грає, геймери-любителі — люди, які грають не менше 14 годин на тиждень, але не мають ознак залежності, та учасники з підвищеним ризиком ігрового розладу.
Варто зазначити, що дослідники враховували не лише час, проведений за грою, а й психологічні симптоми залежності. Тобто проблему оцінювали не за критерієм «скільки граєш», а «як це впливає на твоє життя». Учасники проходили ряд когнітивних тестів на оперативну пам’ять, увагу, швидкість реакції, контроль імпульсів, здатність перемикатися між завданнями та навіть на формування автоматичних звичок.
Що з’ясували науковці
Результати виявилися набагато складнішими, ніж поширений міф про те, що «ігри руйнують мозок». Геймери-любителі продемонстрували кращу увагу. Люди, які багато грали, але не мали ознак залежності, показали вищу концентрацію, швидшу реакцію та кращу пильність у тестах. Дослідники припускають, що помірне захоплення іграми може розвивати швидкість обробки інформації та здатність концентруватися.
А ось у групи ризику виникли труднощі. Учасники з симптомами залежності мали гіршу робочу пам’ять, більше помилок у тестах, підвищену імпульсивність і проблеми з регулюванням поведінки. Іншими словами, проблема полягала не у відеоіграх як таких, а у втраті контролю над ними.
Коли ігри залишаються збалансованою частиною життя, вони не становлять когнітивної загрози. Але коли вони стають нав’язливими, це може супроводжуватися менш позитивними моделями мислення.
Найцікавіше, що дослідники не змогли остаточно визначити, що є причиною, а що наслідком. Цілком імовірно, або залежність поступово погіршує пам’ять і самоконтроль, або люди з вже існуючими труднощами з концентрацією більш схильні до ігрової залежності. Для отримання точних висновків потрібні довготривалі спостереження.
Значення дослідження
Покоління зумерів і Alpha виросли в цифровому світі, де геймінг — це не «втрата часу», а частина соціалізації, відпочинку і навіть професійної діяльності. Тому все більше психологів закликають не демонізувати відеоігри автоматично. Набагато важливіше звертати увагу на ознаки, коли ігри витісняють реальне життя, погіршується сон, страждає навчання чи робота, зникають соціальні зв’язки або людина не може зупинитися.
Саме ці симптоми, а не сам факт захоплення іграми, є тривожним сигналом.
Нове дослідження фактично спростовує застарілий стереотип про те, що будь-який геймер автоматично ризикує «зіпсувати собі мозок». Помірне захоплення іграми може навіть покращувати увагу та швидкість реакції. Але межа проходить там, де гра перестає бути розвагою і починає керувати життям.
Коментарі Сортувати: Нові Старі Популярні Надіслати