Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка розпочинає сезон разом із 1-м корпусом Національної гвардії України «Азов»
З нагоди 170-річчя Івана Франка, Національний академічний драматичний театр його імені в Києві розпочне новий сезон прем’єрою вистави «Одіссея. Меотида» режисера Івана Уривського. Вистава поєднує переосмислення відомої поеми Гомера та історії оборонців Маріуполя в умовах сучасної повномасштабної російсько-української війни. Автором концепції є 1-й корпус Національної гвардії України «Азов».
Укрінформ поспілкувався з творчим колективом щодо роботи над новою постановкою. Ми також розглянули її в контексті репертуарних вистав флагманського столичного драматичного театру, що піднімають теми ветеранів та захисників. Відправною точкою стали «Три товариші» Юрія Одинокого, а також нещодавні роботи Давида Петросяна «Поліандрія» та «Троянство».
П’ЄСУ ПРО НЕПОХИТНЕ ПРАГНЕННЯ ПОВЕРНУТИСЯ В УКРАЇНСЬКИЙ МАРІУПОЛЬ СТВОРИВ ЧИННИЙ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЕЦЬ
«Одіссея» – це історія про повернення, нагадує Олексій Доричевський, автор п’єси, за якою ставлять виставу «Одіссея. Меотида». Драматург є військовослужбовцем 1-го корпусу НГУ «Азов» з позивним Фіш. Меотида – це давня назва Азовського моря, яку використовували античні греки й римляни.
«Для «Азову» Маріуполь – це дім, так само як для Одіссея, який був змушений покинути свою батьківщину. Війна триває, проте, подібно до Одіссея, ми обов’язково повернемося додому. Це головна ідея нашого твору», – розповідає Олексій, який вступив до лав ЗСУ у 2023 році. Спочатку він служив у батальйоні спецпризначення бригади Сухопутних військ, працював оператором дрона-розвідника, зокрема на Покровському напрямку. Нещодавно Доричевський перевівся до відділу стратегічних комунікацій 1-го корпусу НГУ «Азов».
За словами драматурга, його п’єса, за якою «франківці» активно працюють над постановкою, має складну структуру. Тому неможливо однозначно визначити, чи має вона лінійний сюжет.
«З одного боку, ми взяли класичний сюжет «Одіссеї», який розвивається послідовно. В центрі – Одіссей, усі перипетії відбуваються з ним. Однак у моєму тексті багато рефлексій щодо сучасності, російсько-української війни. Ці події не відображаються хронологічно», – пояснює Олексій Доричевський.
Вистава поєднує класичний текст у перекладі Бориса Тена зі свідченнями оборонців Маріуполя. У сучасній частині акцент робиться на переживаннях та емоціях. «Текст постійно ніби обривається. Створюється враження, що між показаними подіями сталося ще щось, але ми точно не знаємо, що саме», – уточнює Фіш.
Він зауважує, що текст свідомо створювався таким чином, щоб нагадувати зібрані уламки або обгорілі аркуші. Це слугує нагадуванням про ворожі вибухи та атаки, які не припиняються й постійно впливають на нервову систему кожної людини, порушуючи нейронні зв’язки.
«Ми зараз краще пам’ятаємо послідовність подій, що сталися до 2022 року, ніж те, що відбулося після. Адже наша пам’ять постійно обривається», – констатує драматург.
До цього часу історію оборони українського Маріуполя у 2022 році в медіа та мистецьких творах розглядали переважно очима цивільних. Творці вистави «Одіссея. Меотида» вирішили переосмислити події з точки зору воїнів, спираючись на оцінки та переживання тих, хто мужньо бореться з російськими загарбниками зі зброєю в руках.
«Ми вирішили розповідати нашу історію, а не ворог. Бо добре знаємо, що Росія дуже швидко створює маніпуляції», – каже військовослужбовець відділу стратегічних комунікацій «Азова».
Олексій Доричевський відомий за ролями в незалежному Дикому театрі. За десятиліття написав понад десять п’єс. До повномасштабної війни, у 2017 році, на камерній сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка відбулася прем’єра вистави за його п’єсою «Викрадення Європи» (режисер-постановник Андрій Май), створеної за сприяння Goethe-Institut.
З режисером-постановником Іваном Уривським Олексій Доричевський працює вперше, хоча вони познайомилися ще у 2013 році на фестивалі в Криму.
ЗВІЛЬНЕНІ В ЗАПАС, 27 МОБІЛІЗОВАНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТЕАТРУ ТА БІЙЦІ ВОГНЕВИХ ГРУП
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка після Євромайдану та початку російського вторгнення в Україну розпочав розмову з глядачами про ветеранів з європейської класики – постановки «Три товариші» за відомим твором Еріха Марії Ремарка, прем’єра якої відбулася 2016 року. Після початку повномасштабної російсько-української війни у 2022-му з’ясувалося, що виконавці ролей Роберта, Отто та Готфріда – актори Євген Нищук, Андрій Романій і Олександр Печериця – стали добровольцями.
Євген Нищук, який спочатку долучився до Київської оборонної кампанії, а потім служив в аеророзвідці на Миколаївсько-Херсонському напрямку, а також на Чернігівщині та Сумщині, після переведення в запас у 2024 році очолив Театр імені Франка. У кабінеті генерального директора – художнього керівника тепер, серед відзнак та пам’ятних речей колективу з понад 100-річною історією, висить і непомітний для сторонніх солдатський жетон та невеличке армійське фото з побратимами.
Коли Євген Нищук вперше грав «Трьох товаришів» після повернення з фронту, він не зміг контролювати свою реакцію у сцені, коли кохана Патриція кличе його дивитися салют. «Усі актори вибігають, починають вибухати петарди – а я починаю всіх розганяти, кидатися додолу, кричати, щоб усі впали на землю, і в мене починається справжній психологічний зрив. Я це пройшов», – розповідає співрозмовник.
Станом на сьогодні 27 працівників Театру імені Івана Франка мобілізовані. Четверо вважаються зниклими безвісти, серед них – актор Захар Нечипор. Ще кілька осіб служать у добровольчих формуваннях територіальної оборони: вони поєднують роботу на сцені з чергуваннями в мобільних вогневих групах, які патрулюють небо під час ворожих атак. Декілька акторів, штатних і запрошених, працюють у виставах після демобілізації.
Таким чином, столичний театр добре розуміє необхідність обговорення у постановках сучасних складних тем, коли Україна перебуває 13-й рік у стані війни. Суспільству потрібне взаєморозуміння між військовими та цивільними, а також взаємна адаптація людей з різним досвідом, які прагнуть зберегти свою країну, віру та надію на справедливість і добро, не втративши власного «я».
Під час 106-го сезону столичний Театр імені Івана Франка представив дві постановки режисера Давида Петросяна, присвячені взаємопізнанню та взаємодії тилового світу та тих, хто повертається з війни. За п’єсою сучасного драматурга Сергія Кулибишева ставлять «Поліандрію» – сюрреалістичну історію з чорним гумором: після поранення додому повертається до дружини ніби двоє чоловіків. За роки війни більшість захисників справді набувають іншого світосприйняття, відмінного від того, яким воно було в мирному житті, – тому жінка часто не готова побачити поруч із собою ніби «іншого» чоловіка.
У резонансному «Троянстві» за п’єсою співзасновника Театру ветеранів Максима Курочкіна Давид Петросян перетворює героїзацію на сатиру.
«Вистава створена за мотивами «Енеїди», проте драматург написав новий твір і досліджує, яким може бути Еней, що повернувся з війни? А він може бути різним: слабким, розбитим, понівеченим, з різною історією. Однак, коли він прийде додому, його важливо зустріти словами: “Ми дочекалися тебе!”» – коментує Євген Нищук. – «У «Троянстві» ми говоримо про те, що багато хто вже використовує захисників у своїх інтересах, наприклад, для отримання грантів. Ми не просто іронізуємо, ми висміюємо цю ситуацію. Так само, як і те, що проросійські медійники цинічно використовують ветеранів. «Троянство» – це вибух, це дуже глибока й актуальна вистава, яка показує фальш і лицемірство. Це смілива сценічна історія з іронією, яка допомагає зберігати критичне мислення в реальності».
Генеральний директор – художній керівник національного театру зазначає, що постановка багатьох вистав сучасної тематики мотивується запитом не лише українських глядачів, а й міжнародних фестивалів, зокрема Авіньйонського.
МАРІУПОЛЬ – ІТАКА ДЛЯ «АЗОВА», З ІСТОТАМИ, ПЕРЕШКОДАМИ ТА НАДІЄЮ
Євген Нищук зауважує, що глядачам нової вистави «Одіссея. Меотида» не варто очікувати від Івана Уривського документального формату про оборону «Азовсталі». Режисеру надзвичайно важливі образність та алегорії.
«Ми розуміємо, що театральною мовою та іншими мистецькими засобами ми можемо показувати болючі теми та артикулювати їх. Навіть пропрацьовувати психологічні травми», – підкреслює генеральний директор – художній керівник Театру імені Івана Франка.
Він додає: «Захисники і захисниці створюють сучасний реальний образ відваги, добра, любові та здатності покласти життя за свій народ, побратима і священну землю. Тисячі віддали життя, сотні перебувають у полоні. І саме зараз настав час засобами мистецтва, передусім театру, через історичні паралелі та впізнавані світові міфи доносити важливі послання та формувати для майбутніх поколінь наратив стійкості».
Дія у постановці розгортається в побутовому світі Пенелопи та героїчному світі Одіссея. В основі вистави закладено протистояння Любові та Смерті.
На шляху героя з’являтимуться міфічні істоти та перешкоди, образи яких оживатимуть завдяки поєднанню сценографії, світла та інших засобів театральної виразності. Поєднання грецької міфології та сучасної театральної мови підкреслюватиме, що прагнення кожної людини повернутися додому та віра в себе залишаються незмінними цінностями в усі часи. Сценограф – Петро Богомазов.
Виконавці у виставі «Одіссея. Меотида»: Даніїл Мірешкін, Акмал Гурєзов, Олена Хохлаткіна, Лариса Руснак, Дарія Легейда, Марія Рудинська, Віталій Ажнов, Андрій Самінін, Сергій Калантай, Михайло Кукуюк, Іван Білаш, Роман Ясіновський, Іван Шаран, Іван Довженко, Ян Корнєв, Дмитро Лук’яненко, Ярослав Бондаренко та Яна Поцелуй. Команда поки не розголошує, хто яку роль виконуватиме. Дмитро Чернов згадав у радіопередачі, що гратиме Посейдона. Репетиції спочатку проходили в Палаці «Україна», а потім перемістилися до театру.
За допомогою метафор у виставі розкривають тему не лише фізичного повернення героїв, а й внутрішнього. У Гомера рідною стороною Одіссея і місцем майбутнього повернення є острів Ітака. Для «Азова» це – наш український Маріуполь, поки що тимчасово окупований Росією. Але настане час – і над приазовським містом замайоріє синьо-жовтий прапор.
Самченко Валентина, м. Київ
Фото театру та Олександра Клименка