САУ 2С7 “Піон” замислювалася як артилерія для ядерних зарядів, але продовжує функціонувати, зокрема і в ЗСУ, донині незважаючи на вичерпання резервів боєприпасів
51 рік тому, а саме 15 квітня 1975 року 203-мм САУ 2С7 “Піон” були прийняті на озброєння Радянського Союзу. І донині вони лишаються найпотужнішою артилерією в арсеналі Збройних Сил України попри безліч чинників, які мали б зумовити утилізацію.
Так, самохідна гармата офіційно була ініційована у 1970 році, але дослідження у цій сфері здійснювалися ще раніше. Ключовою метою було створення інструменту для застосування ядерних боєприпасів, хоча, звичайно, розглядалися і звичайні осколково-фугасні.
При цьому система дістала власне унікальне шасі, яке все ж базувалося на компонентах від танка Т-80, таких як провідні колеса, опорні та підтримуючі котки, гідроамортизатори та гусениці. У майбутньому воно стане основою платформи для ЗРК С-300В.
Щодо вогневих властивостей, то 203-мм гармата з довжиною ствола 55,3 калібру забезпечує дальність стрільби до 47,5 км. Втім, цей показник залежить від того, які саме використовуються боєприпаси. Обслуга налічує 7 осіб.
Виготовлення “Піонів” продовжувалося з 1975 року і до розпаду СРСР з модернізацією 2С7М “Малка” та понад 500 випущених екземплярів. З них 347 перейшли у спадок колишнім радянським республікам, а ті, що залишилися свого часу були продані до Польщі, Чехословаччини, Болгарії та Анголи.
Найбільшим користувачем стала РФ, яка застосовувала їх у власних війнах, включно з російсько-українською. Однак після широкомасштабного вторгнення виникла проблема з надмірним зношенням стволів, які не було можливості виготовляти з нуля через втрату необхідних компетенцій, а запаси на складах вичерпувалися.
У підсумку рашисти перейшли до закупівлі 170-мм північнокорейських САУ M-1989 “Коксан”. Вони вже використовуються на фронті, а загальний їх стан у ЗС РФ ми розглядали раніше.
В ЗСУ ж “Піони” перебували на зберіганні до початку війни у 2014 році, коли були повторно введені в експлуатацію та відправлені на озброєння 26-ї ОАБр. Пізніше, з 5-го дивізіону сформували окрему 43-тю ОАБр, яка стала основним оператором цієї САУ.
Саме так 2С7 і зустріли широкомасштабне російське вторгнення у 2022 році та використовувалися на багатьох напрямках. Однак тут з’явилася значна проблема із вичерпанням запасів снарядів та незначними можливостями закупити ще.
Однак у 2023 році США ініціювали постачання 203-мм боєприпасів M106 зі своїх арсеналів. Зазвичай вони мали дальність лише у 18,6 км, але завдяки тому, що “Піон” – гармата зі стволом на 55,3 калібри, а не гаубиця, то дистанція пострілу може бути більшою. Також відмічалося застосування снарядів M650 HERA збільшеної дальності, які могла надати Греція.
Оскільки виготовлення 203-мм снарядів у західних державах не відбувається, тож запаси обмежені, а стволи до 2С7 Україна також не виготовляє. У підсумку виникає питання щодо перспективи цих артилерійських систем.
Звичайно, теоретично можливо розпочати розробку вітчизняних стволів та боєприпасів, але це потребує коштів, які дуже обмежені, та часу. На цей момент немає відкритої інформації про наявність подібних проєктів.
Найбільш вірогідним сценарієм розвитку подій є поступове вичерпання ресурсу в “Піонів” та відповідних снарядів з переходом на новіші системи, такі як RCH 155, Archer чи PzH 2000. Останні дві вже перебувають на озброєнні 43-ї ОАБр імені гетьмана Тараса Трясила та попри меншу потужність мають велику дальність та точність.
Також циркулює інформація про надходження до ЗСУ 203-мм САУ M110, які попри меншу дальність могли б допомогти зберегти ресурс 2С7. Але наразі повідомлення про це видалене, тому факт постачання поки не підтверджений.