Так званий “повітряний пуск” ракетоносіїв не є чимось новим, попри те, що він поступився місцем більш економічним багаторазовим ракетоносіям, але його також використовують і для балістичних ракет, що забезпечує низку переваг
Україна вже здійснила експериментальний запуск ракети з використанням системи “повітряний старт”, що в перспективі може дозволити збільшити радіус дії наявних і майбутніх балістичних ракет, або розробити спеціально сконструйовану балістичну ракету повітряного базування.
На даний момент єдине, що було заявлено членом комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Федором Веніславським, який також повідомив, що Україна вже володіє балістичними ракетами на 500 км, це те, що запуск невідомого ракетоносія був здійснений з висоти 8 км. Водночас поки не з’ясовано, чи була це та ж сама невідома ракета, що має радіус дії 500 км, чи інша.
Коли згадується повітряний старт, в Україні одразу пригадується нереалізований проєкт пізнього СРСР з космічною багаторазовою системою МАКС, де першим ступенем був Ан-225 “Мрія”. А також подальші концепції використання унікальних можливостей цього літака, на який планувалося встановити нереалізований британський Interim HOTOL або створити аерокосмічний комплекс “Світязь” з версією ракети “Зеніт”.
Проте через руйнування Ан-225 російськими загарбниками під час спроби захопити Гостомель ці та аналогічні проєкти залишились в минулому. Однак існує й інший спосіб запуску космічних ракетоносіїв з літака. Це звичайне підвішування на пілон.
Зокрема, саме таким чином був розроблений американський ракетоносій Pegasus як спосіб недорогого виведення легких супутників. Але це стосується як спеціально адаптованого під це завдання літака-носія, так і самої ракети. В кінцевому підсумку Pegasus припинив існування через перевагу більш дешевих для замовників групових запусків на багаторазових ракетах Falcon 9 від Space X.
Однак, якщо для космічних запусків пріоритет віддається вартості запуску та доступності, то для військових цілей важливо мати переваги в дальності польоту та/або масі бойової частини. Зокрема, існує поширена думка, що Х-47М2 “Кинжал” – це перероблена балістична ракета 9М723 для ОТРК “Искандер”, яку підвісили на МиГ-31.
Завдяки швидкості самого носія, а також його висоті “Кинжал” може досягати дальності, за твердженнями росіян, 1500-2000 км замість 500 км. Проте МиГ-31К підіймається на висоту понад 10 км і запускає “Кинжал” на надзвукових швидкостях. Також подібні повітряні аеробалістичні ракети є у США, Ізраїлю та Китаю, причому останній просто підвісив повноцінну ракету середньої дальності, CH-AS-X-13, під бомбардувальник H-6N.
За рахунок як швидкості, так і висоти пуску, разом з оптимізацією двигуна, аеродинаміки ракети, а також профілю її польоту саме під висотний повітряний старт, можливо дійсно досягти суттєвого збільшення дальності. Разом з тим, це потребує фактичного створення цілого аеробалістичного комплексу, що включає адаптований під ці завдання носій і саму ракету.
Найбільш досяжним і легким для інтеграції є запуск балістичної ракети зі спеціального контейнера з парашутами, який просто скидається з рампи транспортного літака. Такий спосіб запуску саме балістичних ракет є цілком реальним і застосовується.
Зокрема, показовим є приклад американських ракет-мішеней MRBM (Medium-Range Ballistic Missile), які зараз виготовляються L3Harris. Їх зазвичай використовують для випробувань систем протиракетної оборони та нових бойових блоків.
Алгоритм досить простий: на потрібній висоті спеціальний транспортно-пусковий контейнер викидається з літака, розкриваються парашути, які стабілізують конструкцію під потрібним кутом, після чого відбувається скидання ракети та запуск її двигуна.
Така система не потребує ні спеціальної ракети, ні спеціального носія. Однак у випадку скидання ракети на парашутах з транспортного літака до переваг додаються лише умовні 8 кілометрів висоти, а не швидкість самого носія. Тобто її застосування дасть збільшення дальності польоту або зростання бойової частини, оскільки збільшення висоти лише усуває необхідність пробиватися через щільні шари атмосфери, але не таке значне, як у випадку, коли ракета вже розігнана до значної швидкості носієм.