У національний прокат вийшла кінострічка «Мавка. Справжній міф», де знайома змалечку героїня являється зовсім інакшою. Замість ніжного уособлення природи глядачі побачать постать із давніх та часом жахливих українських переказів. Етнограф і дослідник міфології пояснив, ким в дійсності вважали мавок наші пращури та чому їх остерігалися.
На великі екрани вийшло романтичне фентезі «Мавка. Справжній міф». На відміну від звичних нам персонажів, цей фільм поринає у більш давні та часом похмуріші шари українського фольклору. Одним з консультантів фільму став відомий етнолог, дослідник української міфології Володимир Галайчук. Ми запитали його про те, ким насправді були мавки, чому їх побоювалися наші прадіди та чому цей фільм пропонує зовсім інший погляд на історію, аніж класична драма Лесі Українки.
— Глядачі звикли до Мавки як до ніжного символу природи. Наскільки «Мавка. Справжній міф» відхиляється від канону «Лісової пісні»?
Слід усвідомлювати, що сама Леся Українка свого часу здійснила значне авторське переосмислення. Вона взяла за основу народні вірування, проте зробила свою Мавку доброю, замріяною, наділила її людською душею та здатністю до самопожертви. Це була висока література, де міф став алегорією.
У нашому фільмі ми повертаємося до того, як мавку сприймав народ сотні років тому. Це справжня трагедія людського життя, що обірвалося на півдорозі. Фільм зображує мавку як істоту іншої природи — небезпечну, скорботну та сповнену сили, яку важко збагнути живому.
— У народних уявленнях мавка — це неодмінно померла дівчина?
Так, і це основне. Мавка (або нявка) — це душа дівчини, яку ховали ще до шлюбу, у весільному вбранні. Саме тому в нашому фільмі такий наголос на автентичних костюмах, вінках та стрічках. Це не просто декор, це «обладнання» в інший світ.
Головна відмінність мавки від русалки — це її вигляд ззаду. У переказах вона «відкрита», через її спину видно нутрощі. Це знак того, що перед вами не жива людина, а потойбічна істота. Творці фільму знайшли дуже вдале художнє рішення. Замість фізіологічної відкритості, ми бачимо на спині мавки татуювання латаття. Воно пульсує та світиться залежно від її емоційного стану.
— Чому в легендах мавки завжди полюють на молодих хлопців? Це помста?
Це не стільки помста, скільки спроба «знайти собі пару». Оскільки ці дівчата померли незаміжніми, вони прагнуть завершити свій цикл тут, серед живих. Вони топлять хлопців або заманюють їх у прірву не з чистої злоби, а щоб забрати до себе, у свій світ. Це створює неймовірну напругу в сюжеті фільму: кохання між людиною та мавкою — це завжди гра зі смертю.
— А як щодо знаменитого «лоскотання до смерті»? Це теж частина міфу?
Абсолютно. Але в народі це мало цілком природне пояснення. Коли на Трійцю цвіло жито, люди часто страждали від алергій або нападів задухи просто в полі. Ці смерті приписували русалкам та мавкам.
— Чому зараз, 2026 року, ми знову і знову повертаємося до цих прадавніх історій?
Звернення до власних міфів — це питання національного виживання та самобутності. Міфологія — це ДНК культури. Ми довго дивилися на чужих ельфів чи вампірів, забуваючи, що наш «бестіарій» значно глибший і драматичніший.
Зараз надзвичайно важливо розвивати свою культуру через такі масштабні проєкти. Це дає нам коріння, відчуття опори. Коли ми розуміємо, у що вірили наші предки, ми краще розуміємо, ким ми є сьогодні. Фільм «Мавка. Справжній міф» — це класне сучасне кіно з молодими красивими акторами, неймовірною природою та візуальними спецефектами, які розкривають нам і світу українську культуру та історію по-новому.
Нагадаємо, прокат фільму «Мавка. Справжній міф» у кінотеатрах України триває.